Як Володимир Карапчук з Великого Рожина довів українців до сліз
Нещодавно простори інтернету заполонив відеоролик зі вже звільненого на той момент від російських окупантів українського міста Балаклії Харківської області.
На ньому наші воїни зривають з великого банера рекламний плакат, на якому написано «Мьі с россией — один народ». А під цією ганчіркою всі побачили портрет Тараса Шевченка і його знаменитий вірш «Борітеся — поборете». Цікаво, що відео, яке довело до сліз українців, неповне.
Спершу наші захисники зірвали ідентичний ворожий напис з іншого боку біл-борду. Під ним була звичайна реклама. А от з другого боку воїнів і всіх нас чекав неймовірно символічний сюрприз: портрет Кобзаря і його пророчі поетичні слова, які відразу ж і дуже емоційно прочитав один із воїнів.
І вам слава, сині гори, Кригою окуті.
І вам, лицарі великі, Богом не забуті.
Борітеся — поборете, Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава і воля святая!
Ці кадри бачили та переглядали (і не один раз!) мільйони українців усього світу, відео неможливо дивитися без сліз. Сотні тисяч поширень, сотні тисяч коментарів у соціальних мережах. Океан емоцій…
Якщо нас усіх це так вразило, то важко уявити, що відчували хлопці, котрі власне і були на тому відео. Для них це не просто приємний збіг обставин. То був знак того, що їхня боротьба є священною і недаремною.
Це відео бачили і плакали, мабуть, усі. Але мало хто знає, що його зняв наш земляк Володимир Карапчук. Він народився на Косівщині — у селі Великому Рожині Кутської територіальної громади.
Про нього і його вже знаменитий відеоролик зняли сюжет журналісти одного з телеканалів загальнонаціонального марафону новин. Вони розповіли, що Володимир Карапчук захищав Україну на сході ще у 2014 році. Згодом поїхав за кордон, працював там. З початком повномасштабного вторгнення росії — повернувся і відразу став у стрій знову.
Наш земляк веде свою сторінку у соцмережі, де розповідає про деякі моменти нелегких воєнних буднів — своїх і побратимів, розміщує дописи, відео та світлини. Коли дивишся на них, коли слухаєш і читаєш, стає зрозуміло, що і на війні життя триває.
Наші воїни, захищаючи свої родини, нас з вами, Україну, нашу свободу і незалежність, намагаються жити, вірити і наближати перемогу над ворогом. Вони буквально «вигризають» кожен клаптик рідної землі із ворожих лап і платять за це страшну ціну. Ми всі розуміємо це, безмежно їм дякуємо; хто як може, допомагає їм.
Вкотре переглядаючи зі сльозами на очах відеоролик, подумки дякую Володимирові за емоції, а особливо — за Україну!
Хто ще не бачив це відео — обов’язково подивіться!
Лілія Заячук.
«Гуцульський край», №40, 7.10.2022 року
