Донеччанин і гуцул — своїм життям утвердили ідею Злуки українських земель
22 січня 1919 року в Києві відбувся, як відомо, Акт злуки УНР і ЗУНР — тобто задекларовано об’єднання двох частин України — тієї, що 265 років перебувала під п’ятою Московської імперії і виокремленої зі складу Австро-Угорщини після 126-літнього панування імперії Габсбургів.
Оточена з усіх боків ласими до наших земель сусідами, об’єднана держава проіснувала всього кілька місяців й була розчленована вже чотирма загарбниками: тією ж таки Московією (вже не царською, а більшовицькою) Румунією і щойно посталими Польщею і Чехословаччиною. Переважна більшість ініціаторів Злуки або загинула в боях, або була закатована в тюрмах — вижити поталанило небагатьом. Але в пам’яті українців цей радше символічний чин 1919-го назавжди залишився яскравим спогадом устремління народу до єдності й порозуміння.
Вкотре переглядаючи повстанські світлини 40–50-х років, коли героїчна УПА вела боротьбу за волю й незалежність, натрапив на два, можливо, вже добре знані читачам, а може, й ні — сюжети, які служать яскравим прикладом невмирущої ідеї Злуки, котра в новітні часи звучить як «Схід і Захід разом!».
Одну світлину зберіг для історії Володимир Яким’юк-«Аскольд» з Тюдова, а другу, закопану в землі у с. Яворові, понад 20 років тому знайшла родина Кіщуків. На цих сюжетах — двоє повстанців: донеччанин Іван Кулик-«Сірий» (народився і виріс в с.Грабовому Шахтарського р-ну) та гуцул Дмитро Білінчук-«Хмара» (родом зі с.Ільців Верховинського р-ну).
Двоє однолітків, обоє 1919-го року народження —тобто ровесники Злуки УНР-ЗУНР. Обидва загинули: «Сірий» — 2.10.1951 р. у Великому Ключеві Коломийського р-ну, а «Хмару» схопили чекісти й розстріляли 24.06.1953 р. в Києві. Де вони поховані — невідомо.
…Документи підпілля не повідомляють, чи «Сірий» та «Хмара» словесно декларували схвалення Акта злуки 1919 року, але вони засвідчили це власним життям і героїчним чином боротьби за втілення цієї ідеї. Залишається додати, що автори цих фото-сюжетів невідомі, як і те, коли й де зафіксований перший. А ось другий знято влітку 1947-го на найвищій точці Косівського району — горі Ґрегіт.
Василь ГУМЕНЮК,
Косівське РО «Просвіта».
«Гуцульський край», №4, 22.01.2021 року
