Загиблі Герої

Геник Михайло Мирославович

Народився 14 вересня 1981 року у селі Вижньому Березові. Закінчив школу. Трудився на різних роботах в Україні і за кордоном. Дуже працьовитий, добрий, компанійський, веселий — таким його назавжди запам’ятають рідні, друзі та земляки.

Коли ворог почав повномасштабну війну проти України, Михайло відразу пішов служити у територіальну оборону. 11 березня потрапив на фронт. Брав участь у бойових діях у складі 74 окремого батальйону територіальної оборони 102 окремої бригади. Воював у Харківській і Запорізькій областях. 2 вересня, під час обстрілу, отримав важке поранення у голову. 6 вересня помер у шпиталі.

На похорон Михайла прийшли жителі Березівського куща та Яблунівської громади. Плакали всі. Та найбільший біль крає серця найрідніших для загиблого Героя людей — його матері Марії, 14-річної донечки Софійки, брата Назара і бабусі Юлії.

Для Михайла донька була радістю і сенсом усього життя. Він майже самотужки опікувався дитиною з трирічного віку, був для неї і татом, і мамою. Готовий був усім пожертвувати заради щастя і благополуччя своєї Софійки.
Коли в наш дім прийшла велика війна, пішов захищати Батьківщину заради миру і щастя своєї донечки та всіх українських дітей. Тепер захищатиме їх у Небесному воїнстві.

Полюк Сергій Васильович

Народився 15 березня 1982 року в селищі Яблунові. Навчався у Яблунівській загально-освітній школі І-ІІІ ступенів. Трудився на різних роботах. Був працелюбним і дуже-дуже добрим, — кажуть про нього усі, хто його знав.

У перші дні повномасштабної війни записався у місцеву територіальну оборону. Відтак потрапив на фронт. Служив у 74-му окремому батальйоні терит^ЗрТ*1″ альної оборони 102 окремої бригади. Брав участь у бойових діях.

Загинув 6 вересня 2022 року. Віддав за нашу свободу і незалежність найдорожче — життя. Осиротіли мати Марія, син Роман, сестра Галя.

Плакав Яблунів. Безжальна війна забирає найкращих.

Перепелиця Василь Миколайович

Народився 14 січня 1979 року в селі Стебні Чернівецької області.

Закінчив школу і Чернівецьке транспортне училище. З 1997 до 1999 року служив у Збройних силах України. 2001 року одружився з косів’янкою Олександрою. 2002 року народився син Максим ко, 2011 року — син Олежик.

Василь працював за кордоном. Працьовитий, скромний, культурний, толерантний, товариський, душа компанії. Був дуже віруючим, не пропустив жодної служби у храмі, співав у хорі Косівської церкви Івана Хрестителя. Коли треба було допомогти чимось церкві — Василь приходив першим.

Був патріотом. 7 квітня, не вагаючись, пішов захищати Україну. Казав: «Хто, як не я?». Отримав важке поранення у зоні бойових дій під час ворожого обстрілу. Помер у госпіталі.

Пам’ять про нього житиме у наших серцях вічно.

За сумною традицією, з трьома Героями спершу попрощалися у місті Косові. Відтак скорботні каравани автомобілів попрямували до рідних домівок загиблих, де їх чекали згорьовані сім’ї та друзі, односельці.

Вічна і незабутня пам’ять вам, українські Герої. Ваша смерть не була марною. Кожен з вас заклав свою міцну цеглинку у фундамент нашої Перемоги.

Моліться за Україну на небесах! А ми молимося за вас тут. Обіцяємо завжди пам’ятати ваші імена і ваш жертовний подвиг.

Слава Україні! Героям Слава!

«Гуцульський край», №37, 16.09.2022 р.

Share