Журналіст пише літопис війни
Заслужений журналіст України, редактор Іванківської районної газети «Трибуна Праці», що на Київщині, Павло Смовж до останнього дня російського вступу на територію його малої Батьківщини розповідав у соціальних мережах про те, що відбувається у районі. Відтак пережив усі злигодні окупації. Після визволення Київщини скрупульозно занотовує і висвітлює усі значимі події, що відбувалися до і під час окупації, після визволення. Ба більше — журналіст вже зараз пише книгу про українських воїнів, які загинули, визволяючи його рідний край від рашистів. У цій книзі буде і глава про нашого земляка Мирослава Васильчука.
Для кращого розуміння ситуації на Київському Поліссі в ті березневі тижні слід, очевидно, дещо сказати… Іванківська та Поліська громади — це північна частина Вишгородського району Київської області, що межує з білоруссю. До нас війська агресора зайшли звідти вже під кінець дня 24 лютого. Орки потужно рвалися до Києва, але, слава Богу, а вірніше — ЗСУ, далі села Демидів (а це 30 кілометрів від столиці України) їм просунутися з цього боку так і не вдалося.
Через Іванків і поза ним — по окружній дорозі — проходили щодоби в бік Києва тисячі одиниць різної військової техніки. Потужний гул над селищем — наземний і повітряний — стояв удень і вночі.
Й майже цілодобово за 15–20 кілометрів західніше від нас лунали артилерійська канонада, вибухи бомб, залпи «Градів» та інші голоси смерті. Перебуваючи в рашистській окупації без мобільного зв’язку й інтернету, а також без електроенергії та води, ми, мешканці селища та інших населених пунктів громади, не могли тоді достеменно знати, як самовіддано й героїчно билися там з переважаючими силами ворога захисники України.
Й лише після звільнення 1 квітня нашого краю від окупантів стало відомо й зрозуміло, чому так сильно постраждали вищеназвані, а також деякі інші села в західній частині Іванківської територіальної громади. Адже бойові дії там тривали майже весь березень.
Надзвичайними зусиллями воїнів бригади «Едельвейс» ворог був зупинений і на цьому рубежі. На жаль, й ціною життя багатьох наших захисників. Вічна їм пам’ять і всенародна вдячність!
Саме тому — аби й таким чином зберегти пам’ять про них для сучасників і наступних поколінь — досліджую цю тему і пишу нині насамперед про загиблих. Маючи надію пізніше розповісти й про живих героїв-захисників України.
Павло СМОВЖ.
Загинули, визволяючи Поліський край Матеріали до майбутньої книги. Глава 10.
З повідомлення командування 109-ї ОГШБ: «Солдат Васильчук Мирослав Юрійович, водій 1-го гірсько-штурмового взводу 1-ї гірсько-штурмової роти військової частини А3892 (5.06.1972 — 25.03.2022 рр.).
25.03.2022 р., перебуваючи в районі н. п. Кухарі, під час наступу переважаючих за чисельністю сил противника утримував оборону позицій свого підрозділу. Стрілецьким і гранатометним вогнем завдав значних безповоротних втрат живій силі й техніці ворога. Помер внаслідок тяжкого поранення під час артилерійського обстрілу військовими формуваннями рф.
Указом Президента України №384/2022 за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
В той час, коли здорові мужики тікали від війни… «Мирослав Юрійович родом з прикарпатського міста Косів Івано-Франківської області. Копи росія 24 лютого 2022 р. розпочала повномаєштабну війну проти України, Васильчук працював за кордоном. Дізнавшись про таку біду, він негайно повернувся додому щоб захищати рідну землю від орди…» — так про нього повідомляв у соцмережі Фейсбук міський голова Косова Юрій Плосконос, дізнавшись про смерть свого земляка на передовій.
А близький товариш Мирослава Віталій Мацьоцький відгукнувся на цю трагічну звістку більш емоційно: «…Дуже важко повірити, що тебе, друже, вже немає з нами. В той час, коли здорові мужики тікали від війни, ти залишив сонячну Іспанію і приїхав в Україну, щоб зі зброєю боронити рідну землю від орків. Мирон, ти був кращим з нас. Ти справжній Герой! Спи спокійно, друже! Герої не вмирають!».
Павло СМОВЖ.
