Щоб не трапилося більшої біди

Кожен правоохоронець знає і підтвердить: більшість тяжких кримінальних злочинів трапляється у побуті, зокрема в сім’ї. Зазвичай цьому передують тривалі конфлікти, серед яких не останнє місце займає домашнє насильство.

Про цей вид правопорушення, його профілактику і боротьбу з ним розповідає начальник сектору превенції Косівського районного відділу поліції, капітан поліції Назар Палагнюк.

— За 11 місяців 2022 року в районі зареєстровано 682 повідомлення про домашнє насильство, — інформує Назар Богданович. — Торік їх було 723 за аналогічний період. 282 зафіксованих цьогорічних випадки не підтвердилися. За неправдивий виклик складено 84 протоколи згідно з Кримінальним кодексом про адміністративні правопорушення. 268 заяв — підтвердилися.

Назар Богданович докладно роз’яснив алгоритм фіксації таких правопорушень. Зазвичай повідомлення надходить на спеціальний номер 102, звідки його автоматично направляють у обласний кол-центр.

«Реагуємо на кожен випадок домашнього насильства негайно, бо це серйозне і небезпечне правопорушення, — наголошує Назар Палагнюк. — 3 кол-центру інформацію передають на комп’ютер місцевого райвідділу поліції і на логістичний пристрій найближчого до місця події патрульного автомобіля. Буває, що повідомлення з кол-центру отримує дільничний офіцер поліції, якщо він у цей час виконує свої службові обов’язки та перебуває поблизу. Це слушно, бо дільничний знає місцевих людей і територію, яку обслуговує, тому прибуде на місце виклику найшвидше».

Назар Богданович каже, що у 80% випадків телефонує у поліцію сама жертва (переважно — дружина чи співмешканка кривдника). Повідомляють про насильство і близькі родичі та сусіди.

Прізвище людини, що скоїла домашнє насильство, заносять у поліцейську базу даних як кривдника. Якщо упродовж року він/ вона скоїть аналогічне правопорушення, термін контролю за ним/нею продовжують ще на рік, але відлік починають уже з дати повторного правопорушення. Після трьох зафіксованих фактів домашнього насильства, як правило, відкривають кримінальне провадження щодо кривдника, бо йдеться вже не про виняток, а системне правопорушення, передбачене статтею 126, прим 1 Кримінального кодексу України. До Косівського районного суду цього року направлено шість кримінальних проваджень щодо домашнього насильства.

— Назаре Богдановичу, знаю, що родинні конфлікти важко розслідувати, бо в запалі сварки людина кличе на допомогу, а потім відмовляється від своїх слів.

— Це найбільша проблема, — погоджується Назар Палагнюк, — але ми все одно реагуємо на кожен такий випадок. Пояснюємо жертві, що вона діє неправильно, бо насильство може повторитися і спричинити набагато гірші наслідки. Навіть якщо дружина написала заяву, що не має претензій до чоловіка-кривдника, ми обов’язково складаємо на нього адміністративний
протокол і направляємо подружжя до суду, який вирішує, як бути в кожному конкретному випадку: є чи немає правопорушення; дає кривдникові усне попередження чи штрафує… Я обов’язково повідомляю жертві номери мобільних телефонів — свого і дільничного офіцера, нагадую, що спеціальний номер 102 працює завжди, навіть якщо вимкнули світло.

Від начальника сектору превенції дізнаюся, що кривдниками переважно є чоловіки, середній вік яких — від 27 до 45 років. Вони здебільшого не мають постійного місця роботи. Наймолодшому виповнилося лише 16 (вчиняв психологічне насильство щодо свого вітчима), найстаршому — більше 60 років (тероризував стареньку матір, за якою мав здійснювати догляд). До речі, Назар Богданович зауважив, що домашнє насильство проти літніх людей переважно трапляється тоді, коли діти і батьки живуть в одному домі або на одному подвір’ї.

Випадки сімейної тиранії почастішали у період коронавірусних локдаунів і під час війни, бо люди тривалий час сидять без роботи і багато часу проводять разом.

— Серед кривдників бувають і жінки, — каже Назар Палагнюк. — Вони переважно скоюють психологічне насильство щодо своїх чоловіків. Цього року також зафіксовано три випадки насильства матерів до своїх дітей.

Питаю співрозмовника: чи правдивою є ця цифра? Адже діти можуть не усвідомлювати, що батьки завдають їм психологічної чи фізичної шкоди, вважають це нормою, тому не кличуть на допомогу.

— Я з вами згідний, — підтверджує Назар Богданович. — Таке трапляється, коли йдеться про найменших. Малята справді не розуміють, що відбувається, не можуть себе захистити — у них навіть телефону немає, з якого можна подзвонити комусь і розповісти про свою біду. А от діти у віці після 12 років уже знають свої права, можуть дійти висновку, що їх кривдять. Це — наслідок постійної роз’яснювальної роботи, яку проводять з дітьми у школах педагоги, психологи, працівники поліції і соціальних служб.

Цього року зареєстровано ЇЗ заяв про домашнє насильство, вони надійшли саме від дітей, але вісім з них не підтвердилися. Назар Палагнюк наголошує, що під час кожного виклику поліцейські особливу увагу приділяють дітям, навіть, якщо їх не кривдили.

— Ми беремо на облік кожну дитину як потерпілу особу, бо вона бачила або чула конфлікт, стала свідком насильства, а значить — її психіка постраждала, — переконаний Назар Богданович. — Я вважаю, що дитина не має такого ні бачити, ні чути.

Цікавлюся: «Ви приїхали на виклик, зафіксували факт домашнього насильства, а далі що — залишаєте жертву та кривдника сам на сам?».

— По-перше, ми обов’язково повідомляємо про такі випадки соціальні служби, зокрема — у справах сім’ї, — пояснює начальник сектору превенції. — Якщо є така потреба, жертву можна на деякий час поселити у спеціалізованому центрі. Такого немає у нашому районі, але вони є в області. Поліція має їхні адреси та контактні телефони. Кілька років тому внесли зміни в законодавство, і тепер ми маємо право складати не тільки адміністративний протокол, а й заборонний припис.

У приписі можна встановити певні обмеження, наприклад: будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою терміном від трьох до десяти діб; заборону заходити у помешкання, де живе постраждала особа, і перебувати у ньому, навіть якщо будинок чи квартира належить кривдникові. Більше того — правопорушник, якому на деякий час заборонено контактувати і перебувати разом з жертвою, має вказати поліції адресу, за якою він проживатиме у період дії заборонного припису.

У кожному випадку домашнього насипьства ми обов’язково кличемо жертву в окрему кімнату і проводимо спеціально складене для цього опитування, щоб зрозуміти, наскільки кривдник . небезпечний для жертви, дітей чи інших родичів, — продовжує Назар Богданович. — Після цього оцінюємо ситуацію вже з нашої точки зору, бо жертва може її не усвідомлювати. Тоді складаємо терміновий заборонний припис, повідомляємо кривдникові, які обмеження для нього передбачені. Складаємо адміністративний протокол і наглядаємо за правопорушником упродовж року.

Домашня тиранія — одна з найгірших форм насильства у всьому світі, — акцентує Назар Палагнюк. — Якщо її вчасно не припинити, вона може призвести до набагато гірших наслідків. Тому звертаюсь до потенційних або реальних жертв: не потрібно терпіти! Вчасно інформуйте правоохоронні органи та соціальні служби, щоб з вами і вашими рідними не трапилося ще більшої біди.

Аліса Мудрицька.
«Гуцульський край», №50, 16.12.2022 року

Share