Земля ридає, плачуть небеса — Героїв Україна проводжає…

Юрій Юрійович Іванишин

Народився 9 квітня 1990 року в селі Шешорах. 2005 року закінчив Шешорську ЗОШ. Навчався на Одещині — у Білгород-Дністровському ліцеї, де здобув фах газо-електрозварювальника.

Служив у Збройних силах України — у престиж­ному Президентському полку. А в 2014 році, коли почалася війна на сході України, пішов доброволь­цем у зону АТО, брав участь у бойових діях. Пере­бував у селищі Макарово, містах Щастя, Металіст, Лутугіно, селах Весела Тарасівка, Леніно, Тепле, в Луганському аеропорту.

У вересні 2014 року повернувся додому, в рід­не село. Здавалося б, тепер Юрієві тільки жити й жити, закохуватися, створювати сім’ю, радіти ді­тям. Війна обірвала молоде життя, Юрій не встиг відчути всіх земних радощів, не встиг залишити по собі діточок, які би продовжили його рід, подбали про його маму Ольгу Іванівну, підтримали рідну се­стру Людмилу Юріївну.

Після 24 лютого цього року, коли почалися масштабні і криваві бойові дії в багатьох куточках України, Юрій, як патріот і свідомий український громадянин, записався до місцевої територіальної оборони.

Потрапив на фронт, де мужньо захищав Укра­їну і нас з вами від жорстокого ворога. Загинув 20 червня поблизу населеного пункту Червоне Гуляйпільської територіальної громади Пологівського району Запорізької області.

Минулого тижня Героя Юрія Іванишина похова­ли у рідних Шешорах з усіма воїнськими почестями. Він не встиг збудувати власну сім’ю і подару­вати собі і світові нащадків. Але завдяки мужності та героїзму Юрія і всіх українських воїнів, у дітей України є шанс вижити і вирости в незалежній, суверенній і, віримо, успішній та щасливій Україні.

Рідні Юрія Іванишина та вся Шешорська громада.

Володимир Григорович Джумачук

Народився 1973 року в с.Соколівці. Закінчив Соколівську шко­лу та Отинійське професійно-технічне училище. У 1991 році пішов служити в армію. Після демобілізації працював у колгоспі водієм.

У 1997 році одружився з пані Галиною. 1998 року в люблячій сім’ї народилася дочка Мар’яна, якою не міг натішитися, гордився, і яку дуже любив.

До 2008 року працював будівельником, як і його батько Григорій Джумачук, котрий був майстром будівельної справи, бригадиром, добрим і шанованим спеціалістом у цій галузі.

З 2008 року Володимир Григорович разом з дружиною Галиною Лук’янівною працювали за кордоном — дбали про поліпшення ма­теріального становища своєї сім’ї, прагнули дати освіту донечці Мар’яні. Вона успішно закінчила Вашківецький медичний коледж.

У 2016 році батько одружив доньку. Встиг побачити та обійняти свою найдорожчу онучку Ангеліну, котра народилася у 2018 році.

Володимир понад усе любив свою сім’ю, доньку та внучку. Після 24 лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення ро­сійський військ в Україну та кровопролитні бої, Володимир одним із перших пішов обороняти своїх рідних, близьких, односельчан і рідну Україну.

Під час війни він весь час перебував у найгарячіших точках. Ні­коли з його вуст не було чути, що йому важко, чогось не вистачає. Постійно казав: «Україна переможе!».

5 травня 2022 року померла його мати — Ганна Василівна Джу­мачук. Рідні повідомили Володимирові трагічну звістку, чекали його приїзду на похорон — він встиг написати рапорт з проханням на­дати йому відпустку, щоб попрощатися з мамою.

Не судилося. Че­рез кілька годин Володимир Григорович загинув у бою в с.Діброва Донецької області. Це трапилося 6 травня. Рідні дізналися про це лише недавно, бо в пеклі воєнних дій прізвище нашого загиблого героя в документах написали неправильно.

Тепер мати і син зустрічаються на небесах.

Велике горе спіткало родину Джумачуків і всіх жителів нашого села, які добре знали і поважали Володимира.

Стоячи на колінах, земляки проводжали Героя Володимира Джумачука до місця його останнього земного спочинку.

Володимир Григорович Джумачук загинув, захищаючи свою сім’ю, своє любе село, нашу рідну Україну від лютого ворога. Ми за­вжди пам’ятатимемо про це і шануватимемо пам’ять нашого Героя.

Від імені громади — Василь Стефурак,
староста Соколівського старостинського округу.

Василь Васильович Гондурак

Пекучий біль і гіркий смуток чорним крилом торкнувся сіл Снідавки та Яворова.  Захищаючи незалежність і свободу України, 19 червня 2022 року, внаслідок артилерійського обстрілу біля на­селеного пункту Врубівка Луганської області, отри­мав поранення, несумісні з життям, і загинув наш земляк, сміливий і мужній син Гуцульщини та укра­їнського народу — Василь Васильович Гондурак.

Василь народився 12 грудня 1994 року у ма­льовничому селі Снідавці, де і провів свої дитячі та юнацькі роки. Змалку проявляв відвагу і любов до рідного краю. Батьки пишалися його завзятістю, працьовитістю і наполегливим характером.

Вчи­телі та однокласники пам’ятають хлопця завжди усміхненим і спокійним, але водночас таким, що вмів постояти за себе та своїх товаришів. У 2013 році Василя призвали на строкову військову служ­бу. Служив у Збройних силах України, воював в АТО. У травні 2015 року демобілізувався і повер­нувся додому.

Завжди брав активну участь у житті села, ко­ристувався авторитетом серед однолітків, був прикладом для підростаючого покоління.

У 2016 році зустрів свою другу половинку в су­сідньому селі Яворові, де й проживав після одру­ження. Часто відвідував рідну домівку у Снідавці, адже після смерті батька його підтримки і допо­моги чекали мама, брат і сестра.

Все своє життя Василь старався дбати лро ін­ших, що й показав на полі бою. Не думаючи про ціну власного життя, сміливо глянув у очі жорсто­кому ворогові, рятуючи своїх побратимів.

Хоча його життєва дорога була дуже короткою, Василь встиг залишити після себе неоціненний скарб – двох прекрасних синочків, яким важко буде зростати без батька, але вони завжди будуть від­чувати гордість за свого тата і його опіку з Небес, будуть надійною опорою і підтримкою для матері та всієї родини.

Всі снідавчани та яворівчани в цей гіркий час висловлюють щирі співчуття матері, дружині, си­ночкам, сестрі, братові, рідним і друзям загиблого Героя України та розділяють їхнє горе, низько схи­ляючи голову в глибокій скорботі.

Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль і гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про покійного Захис­ника Василя Гондурака стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бо­йових побратимів, усіх, хто знав його, товаришував з ним, навчав і навчався з ним в місцевій школі, лю­бив і шанував. Нехай Всемилостивий Господь при­йме його світлу та щиру душу і оселить там, де пра­ведні спочивають. Царство Небесне! Вічна і світла пам’ять! Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях!

Від імені громади — Наталія Сулятицька,
староста Снідавського старостинського округу.

«Гуцульський край», №26, 1.07.2022 року