Правила виклику бригади 103

Говоріть чітко і виразно. Речення мають бути короткими. На початку розмови назвіть диспетчеру:

  • ваше ім’я (диспетчер повинен з вами спілкуватися та звертатися на ім’я);
  • адресу місця, де знаходиться постраждалий. Якщо ви не знаєте адреси, опишіть місцевість та вкажіть 1–2 найбільш помітних орієнтири (телевежа, супермаркет тощо) — точна адреса вплине на час приїзду бригади ЕМД;
  • номер телефону, за допомогою якого з вами можуть зв’язатися за потреби (диспетчер може вам зателефонувати ще до прибуття бригади ЕМД).

За можливості користуйтеся бездротовим телефоном (ви маєте перебувати максимально близько до постраждалого).
Укажіть причину звернення, наприклад, сильний біль у голові, порізав руку, сильна кровотеча, непритомний тощо.
Бажано описати скаргу одним реченням.

Якщо ви знаєте, вкажіть причину виникнення невідкладного стану, наприклад, впав із другого поверху, вкусила собака тощо.

Чітко та зрозуміло відповідайте на всі запитання диспетчера.

Детально виконуйте вказівки диспетчера.

За умови, коли стан постраждалого змінився (погіршився) після завершення розмови з диспетчером, а бригада ЕМД ще не прибула, зробіть повторний дзвінок.

Ваша поведінка під час розмови з оператором дуже важлива. Будьте спокійними та врівноваженими, це скоротить час розмови та дасть можливість пришвидшити прибуття бригади ЕМД.

Швидку медичну допомогу викликати в разі:

  • втрати свідомості та судом;
  • раптового розладу дихання;
  • раптового болю в грудній клітці;
  • гострого болю в животі, головного болю, що супроводжується запамороченням і нудотою;
  • порушення мови, що виникло раптово;
  • гіпо- та гіперглікемічної коми;
  • гіпертермічного синдрому;
  • зовнішньої кровотечі та блювоти кров’ю;
  • ознак гострого отруєння;
  • порушення перебігу вагітності;
  • укусів змій, тварин, усіх видів травм;
  • нещасних випадків;
  • різного роду асфіксій та в інших випадках, що загрожують життю і здоров’ю людини.

Швидка медична допомога не виїжджає на виклик:

  • для виконання планових призначень сімейного лікаря;
  • до хворих, що знаходяться під наглядом сімейного лікаря з приводу хронічних захворювань, якщо їх стан не вимагає екстреної допомоги;
  • для видачі листків непрацездатності та довідок;
  • виписування рецептів;
  • перевезення амбулаторних хворих.

О. Медвідь, завідувач Косівським ВЕШМД.
«Гуцульський край», №41, 13.10.2017 року

 

Share