Не міг стояти осторонь

Кожна війна має своїх героїв. Одним з них є загиблий воїн Збройних сил України Василь Васильович Копчук.

Народився майбутній захисник 12 жовтня 1994 року в селі Яворові в сім’ї Василя і Галини Копчуків. Василько був молодшою дитиною, окрім нього є ще старша донька Ганна.

Дитинство Василя проходило жваво. Він був непосидючим, активним, трохи бешкетником, але дуже добрим хлопчиком, щирим, лагідним і відкритим, надзвичайно щедрим і турботливим, ділився останнім. Завжди вмів підтримати, захистити слабших і допомогти.

У 2004-му році сім’я переїхала у село Кобаки. Тут Василь пішов у 4-й клас. Однокласники та вчителі згадують про нього лише найкраще. Розповідають, що під час шкільного життя він завжди проявляв себе добре. Був компанійським, розумним, дисциплінованим, розважливим, цілеспрямованим. А ще мав відмінне почуття гумору, яке неодноразово допомагало згладити гострі кути між амбіційними та запальними підлітками.

У 2009-му році Василь вступив до Кутського професійно-технічного училища, спеціальність «фермерство».

Ще будучи зовсім юним, Вася хотів стати невід’ємною частиною суспільства і відігравати важливу роль у забезпеченні продовольства, розвитку сільського господарства та збереженні екологічно здорового середовища. Вважав, що саме фермери сприяють розвитку сільського господарства та сільських територій. Вони створюють робочі місця для населення, підтримують економічну активність у сільській місцевості та сприяють зростанню валового внутрішнього продукту країни.

Сповнені оптимізму, планів і наснаги, промайнули учнівські роки. Проте Василеві не вдалося втілити свої амбітні плани у життя, бо в 2014-му році в Україну прийшла війна. І він, як свідомий молодий чоловік, не зміг залишатись осторонь.

Так розпочалася його строкова служба у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила (24 ОМБр, в/ч А0998, пп В4680).

Пробувши в частині лише два місяці, Василь разом із солдатами-побратимами відправився на схід, на Луганщину, аби стримувати та нищити проклятого ворога.

У розпачі та хвилюванні сім’ї пройшов рік Василевої служби. Родичі сподівалися, що ще трішки — і Вася демобілізується, розпочне фермерську справу, почнеться спокійне життя. Але повернувшись на короткий термін із зони бойових дій, де проходила антитерористична операція (АТО), він вирішив підписати контракт і продовжити боротьбу за Україну.

З важким серцем найближчі люди прийняли Василеве рішення, бо поважали його вибір і бачили його вірність державі у кожній справі. З року в рік тривала його контрактна служба, з року в рік росла любов до рідної землі, з року в рік Василь воював за нашу свободу.

24-го лютого 2022-го року він гідно зустрів ворога на звичних позиціях у Золотому і Щасті, що на Луганщині.

Василь був старшим солдатом, служив командиром мінометного розрахунку. Він був добрим товаришем, вірним другом, досвідченим військовослужбовцем. Побратими згадують, що Вася дуже любив тварин і завжди допомагав чотирилапим, часом — ризикуючи собою. А ще був найкращим у світі сином і братом, завжди усміхненим і безмежно добрим Васильком, серйозним Василем Васильовичем. Він був людиною із невичерпним життєвим потенціалом, мріями, цілями, сподіваннями.

Проте всі його плани залишилися назавжди в Золотому, де 13-го травня 2022-го року, за день до закінчення контракту, обірвалася нитка земного Василевого буття.

Він тепер — зірка, дуже далека та дуже яскрава. Воїн Небесного полку. Славний Герой України, який поклав на вівтар волі власне життя.

Після себе залишив приклад величезної любові до Батьківщини, приклад внутрішнього патріотичного стержня, приклад вірності державі для майбутніх поколінь вільних українців. А ще залишив багато незавершених справ, непрочитаних книг, невипитих чашок улюбленої кави, собаку Берту, яка ще довго чекатиме свого господаря, і… рану, глибокі рани, які ніколи не заживуть на серцях його рідних.

Був нагороджений двома медалями від 24-ї ОМБР за мужність і героїзм, під час проведення антитерористичної операції, а також — відзнаками «Захисник АТО» та «Захисник Луганщини». Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня — посмертно.

Христина Гольовська,
завідувачка сектору молоді, спорту, культури та туризму Рожнівської сільської ради.
«Гуцульський край» ,№42, 20.10.2023 р.