Пам’ятаю вчительку свою
Цієї весни мені дуже захотілося згадати хорошу людину, непересічну особистість, чесну, справедливу, порядну, виважену, мудру, скромну і талановиту вчительку Надію Григорівну Діхніч-Юр’як.
90 років тому вона прийшла в цей світ і 10 років тому — залишила його.
Народилася Надія Григорівна 8 березня 1933 року в селі Андріяшівці Роменського (Глинського) району на Сумщині. Все дитинство і юність Надії припали на жорстокі воєнні і післявоєнні голодні роки.
Успішно закінчила школу та Лохвицьке педагогічне училище. За направленням Міністерства освіти її скерували в Станіславську область. Першого вересня 1952 року Надія Григорівна приїхала в село Брустури. Час був неспокійний, не раз в горах було чути постріли, в сільському клубі стояв військовий гарнізон.
Згодом вона одружилася з місцевим хлопцем Іваном Миколайовичем Юр’яком, у них народився син Володимир, який став архітектором.
Надія Григорівна була вимогливою, працьовитою, відповідальною і щирою.
Ніколи не могла дозволити собі чогось не знати, не вміти, не прочитати, не перевірити. Довгий час Надія Григорівна працювала завучем школи, завжди стримувала свої емоції, була тактовна, знаюча, впевнена в собі. Вона була прикладом і взірцем для колег і сотень своїх учнів, бо її педагогічний стаж тривав 61 рік. Часто учні, можливо, сердилися на свою ерудовану вчительку за її надмірну вимогливість, але завжди дякували їй за міцні знання, які вона давала.
А ще любила Надія Григорівна пожартувати і дати добру пораду.
Вона вела аскетичний спосіб життя, але завжди ділилася тим, що мала. Я завжди пам’ятатиму «гостинці від білочки» — горішки, якими вона пригощала своїх учнів.
Валентина Габорак,
вчителька історії та права Брустурськдго ліцею.
«Гуцульський край», №22, 02.06.2023 року
