Уривок з репортажу «Косів і Косівщина»
Остання згадка про Косів, згадка найтепліша, хай буде присвячена косівській Захоронці. Ця Захоронка істнує 4 роки, має вже після довгих і прикрих перипетій власний дім і втримується з датків місцевої інтелігенції; часом лише капне щось із харчів з поблизьких сіл.
У Захоронці 25 найбідніших селянських дітей, сиріт або покинених батьком і матірю. Добрим духом-янголом тієї захоронки є одна людина інтелігентна й освічена жінка, яка з отими дітьми ділить їх долю-недолю.
Сама одна, без ніякої допомоги, без одної служниці, вчить і виховує усіх дітей, вчить їх молитви, віршиків, співу й гімнастики, старших грамоти, варить для них страву, пере білля, шиє і латає одяг, при тому сама завжди весела, всміхнена, ще находить час на уладжування фестинів чи театральних вистав з доходом на Захоронку!
Просто вірити не хотілось би, що можливий випадок такої робітливости й самопосвяти, такого справжнього тихого геройства. Діти й їх „пані”, яку вони обожають, частенько буквально не мають чого в рот вложити (яка це їда у ‘ситі’ дні Господи!).
Поруч стоїть будинок польської Захоронки богатої, чудово вивінованої й обслугуваної установи. Колиж місцеві ідейні одиниці влаштовують збірку на нашу Захоронку, фестин чи виставку, сель-робівська голота терором і всякими штучками відгоняє і відтягає людей, бо в українській Захоронці виховують дітей у буржуазному дусі…
І. Кедрин. З газети «Діло». 1930 рік.
Прислав Павлюк Богдан