Гуцульське Мистецтво
Окреме місце в Косові та в Косівщині та мабуть уже й на всіх українських землях під Польщею займає «Гуцульське Мистецтво». Це буцімто приватне підприємство (спілка з обм. порукою, власність тепер усього 5-ти спільчан), фактично стало сьогодні без пересади двигуном усього українства Гуцульщини, найкращим його носієм та найгіднішим пропагатором і репрезентантом перед чужинцями.
Засноване «Гуцульське Мистецтво» у 1922 році її нинішнім директором Михайлом Куриленком (він є керманичем і душею підприємства) як маленька робітня килимів із 3-ма невеличкими варстатами, розрослося у міжчасі у справжню фабрику з трьома відділами: килимкарським (33 варстати), вишивкарським (25 постійних робітниць) і керамічним (цей останній відділ відкрито щойно в цьому році).
Світлина з виставки у Львові в 1930 році косівської кооперативи «Гуцульське Мистецтво». Другий справа М.Куриленко — засновник кооперативи
Разом з прядільнею «Гуцульське мистецтво» втримує сьогодні 98 робітниць, має велику власну домівку (16 кімнат), закупило вже авто до розвоження своїх виробів по краю та здобуває собі славу не лише в Польщі, але й за кордоном: килими «Гуцульського мистецтва» здобули на минулорічних весняних торгах у Празі золоту медалю. Їх висилають уже м. і. до Швеції і Америки.
Характеристичні ціхи цієї великої майстерні ті, що по-перше найбільшу вагу кладеться там на мистецьку вартість виробу, за якою стежать і яку гарантують співробітники-артисти П. Ковжун, Р. Лісовський, П. Холодний (молодший), Осінчук, Музикова, Вальницька й ін. і, по-друге, «Гуцульське мистецтво» перейшло з фабричної продукції на домашню: його вовна є ручно прядена і фарбована (по можности рослинними фарбами).
Тому, що «Гуцульське мистецтво» оперує виключно укр. народніми та мист. стилізованими взорами, його килими, вишивки й керамічні вироби є своєрідними зразками українського народнього мистецтва, які захоплюють своїх і чужих і так хапають за очі і серце, що примушують кожного відвідувача домівки «Гуцульського мистецтва» у Косові— придбати там хоч одну памятку побуту в столиці Гуцульщини.
Уривок з репортажу «Косів і Косівщина» з газети «Діло», 1930 рік.
Прислав Павлюк Богдан
Моя мама Анна Тимків з 12 років працювала “у Куриленка”, а, коли виходила заміж, зробила килим і п. Куриленко подарував його мамі “на весілля”… Зараз цей подарунок зберігається в Косівському музеї… Мама завжди тепло згадувала Михайла Куриленка, навіть про те, як його відмовляли брати дитину до роботи, але він розумів, що має допомогти чимось напівсироті, тому розпорядився зробити під ноги лавочку, щоб мама дістала до верстата. Багато ще цікавого розповідала про цю людину.