Ревізія душі

Недавно я помістив Реквієм Голодомору на цьому сайті. Цей реквієм, це є витвір моєї уяви. Я надіявся, що когось це візьме за душу. На мій подив, я побачив лиш нерозуміння. Тому хочу знов її повторити.

«Там, де комора артільна,
вибігши вранці на ганок,
Христя, вдова божевільна,
йде в канібальський танок.
А я діточок побила,
до схід сонця поварила,
трактористу-молодцю
наварила холодцю.
Їж, коханий, не барися,
виплюнь пальчики Орисі.
Від синів та дочок
Тільки жменька кісточок…»

П. Тичина «Загупало в двері» (уривок)

* * *

Одна дика фраза чорного сарказму. Одне, єдине питання. Питання, яке потребує відповіді. «Хто?»,- хто це зробив?

…ми зовсім нічого не маємо проти самого великого руського народу. Ми взагалі з ним нічого не хочемо мати. Прийшов дядько, ‘Таталітарный режим’ і поїв українців. Такий собі, віртуальний монстр… давайте закриємо очі і поглянемо на небо. Ми побачимо велику громаду, десятки мільйонів українців, вони чекають на нас, вони чекають на відповідь, вони не відомщені. Ми побачимо мати, яка об’їдає недоварену голову своєї дитини, а з макітри тирчать її маленькі ручки… Хто примусив її це зробити?

…ми нічого не маємо проти руського народу, бо він забрав у нас все, наче пиявка-паразит . І ми вже нічого не маємо. Зовсім нічого.

…Навколо стояли кордони солдат російської Федерації. Зголоднілі селяни уже давно не роблять спроб вийти з оточення. Солдати економлять набої і збивають втікачів з ніг прикладами. Це самий короткий шлях до Бога. На північ йдуть телефонограми і вертаються з волонтерами переселенцями. Роботящі сибірські мужики виносять мерлих і недомерлих українців з їх українських осель на сміття. Не маючи сил йти, господарі повзуть до своїх хат. Їх знов виносять. Йде ‘зачістка’ української землі від українців.

… нас переконують в тому, що ми не хочемо повернення нам нашого, ми взагалі нічого не хочемо від москалів. Ми лише хочемо, щоб вони вступилися з нашої землі і дали нам можливість жити без них. Жити у спокої.

…цього літа зі мною стався дивний випадок. Я був в лісі. В такому місці, куди мало хто заходить. На стежці біля вирубки я побачив маленького хлопчика. На мій погляд, хлопчику було п’ять років. Мене здивувало те, що дитина одна і без батьків серед лісу. Хлопченя було схоже на юнгу з мультиплікаційного фільму. Він старанно махав руками і дзвінко кричав: “Ідіть геть, ідіть геть…”, – я запитав: “Козаче, яких духів ти гониш?”. Дитина поглянула на мене своїми очима, кольору єгипетської фрески і занадто серйозно відповіла: “Ці духи невинні. Голодну смерть зробили люди, які прийшли з чужої землі…”. Хлопець не щез і не розтанув. Він ще раз дзвінко – дзвінко розсміявся, помахав по дитячому на прощання і пішов у хащу. Я не став його наздоганяти. Думаю, що це був посланець.

Реквієм Голодомору

…для того, щоб це не сталось більше, ніколи…

Жалібна

Ви пухли з голоду,
Ви умирали,
За хліб забули,
Вам хліб забрали
Бо вороги вам хліб забрали

Кормила мама доньок сином,
Щоб вижити у горі
І стало чорним небо синє,
І стало чорним синє море

Чужинці вам забрали урожай,
Чужинці силою забрали
І мертвим став цвітучий край,
І люди з голоду упали

Вас десять мільйонів
Умерло з голоду і болі
Не похоронені і голі
Упали мертвими у полі

Чистім полі.

* * *

Ожеледь

Сину ти мій, сину,
Найстарша дитино,
Мушу те6е вбити,
Щоби твого братика,
Прокормити.

Руськії забрали
Усе наше збіжжя,
З голоду вмирає
Наше Запоріжжя.

Уночі, у темінь
Зайшли комісари,
Убивали впевнено
Усю нашу родину,
Що на захист стала.

Забрали худобу,
Жінок ґвалтували,
А твою сестричку
В полі розіп’яли.

Москалята руські –
Руські українці
Убивали нас
Поодинці.

Share