Ревізія душі
Недавно я помістив Реквієм Голодомору на цьому сайті. Цей реквієм, це є витвір моєї уяви. Я надіявся, що когось це візьме за душу. На мій подив, я побачив лиш нерозуміння. Тому хочу знов її повторити.
«Там, де комора артільна,
вибігши вранці на ганок,
Христя, вдова божевільна,
йде в канібальський танок.
А я діточок побила,
до схід сонця поварила,
трактористу-молодцю
наварила холодцю.
Їж, коханий, не барися,
виплюнь пальчики Орисі.
Від синів та дочок
Тільки жменька кісточок…»
П. Тичина «Загупало в двері» (уривок)
* * *
Одна дика фраза чорного сарказму. Одне, єдине питання. Питання, яке потребує відповіді. «Хто?»,- хто це зробив?
…ми зовсім нічого не маємо проти самого великого руського народу. Ми взагалі з ним нічого не хочемо мати. Прийшов дядько, ‘Таталітарный режим’ і поїв українців. Такий собі, віртуальний монстр… давайте закриємо очі і поглянемо на небо. Ми побачимо велику громаду, десятки мільйонів українців, вони чекають на нас, вони чекають на відповідь, вони не відомщені. Ми побачимо мати, яка об’їдає недоварену голову своєї дитини, а з макітри тирчать її маленькі ручки… Хто примусив її це зробити?
…ми нічого не маємо проти руського народу, бо він забрав у нас все, наче пиявка-паразит . І ми вже нічого не маємо. Зовсім нічого.
…Навколо стояли кордони солдат російської Федерації. Зголоднілі селяни уже давно не роблять спроб вийти з оточення. Солдати економлять набої і збивають втікачів з ніг прикладами. Це самий короткий шлях до Бога. На північ йдуть телефонограми і вертаються з волонтерами переселенцями. Роботящі сибірські мужики виносять мерлих і недомерлих українців з їх українських осель на сміття. Не маючи сил йти, господарі повзуть до своїх хат. Їх знов виносять. Йде ‘зачістка’ української землі від українців.
… нас переконують в тому, що ми не хочемо повернення нам нашого, ми взагалі нічого не хочемо від москалів. Ми лише хочемо, щоб вони вступилися з нашої землі і дали нам можливість жити без них. Жити у спокої.
…цього літа зі мною стався дивний випадок. Я був в лісі. В такому місці, куди мало хто заходить. На стежці біля вирубки я побачив маленького хлопчика. На мій погляд, хлопчику було п’ять років. Мене здивувало те, що дитина одна і без батьків серед лісу. Хлопченя було схоже на юнгу з мультиплікаційного фільму. Він старанно махав руками і дзвінко кричав: “Ідіть геть, ідіть геть…”, – я запитав: “Козаче, яких духів ти гониш?”. Дитина поглянула на мене своїми очима, кольору єгипетської фрески і занадто серйозно відповіла: “Ці духи невинні. Голодну смерть зробили люди, які прийшли з чужої землі…”. Хлопець не щез і не розтанув. Він ще раз дзвінко – дзвінко розсміявся, помахав по дитячому на прощання і пішов у хащу. Я не став його наздоганяти. Думаю, що це був посланець.
Реквієм Голодомору
…для того, щоб це не сталось більше, ніколи…
Жалібна
Ви пухли з голоду,
Ви умирали,
За хліб забули,
Вам хліб забрали
Бо вороги вам хліб забрали
Кормила мама доньок сином,
Щоб вижити у горі
І стало чорним небо синє,
І стало чорним синє море
Чужинці вам забрали урожай,
Чужинці силою забрали
І мертвим став цвітучий край,
І люди з голоду упали
Вас десять мільйонів
Умерло з голоду і болі
Не похоронені і голі
Упали мертвими у полі
Чистім полі.
* * *
Ожеледь
Сину ти мій, сину,
Найстарша дитино,
Мушу те6е вбити,
Щоби твого братика,
Прокормити.
Руськії забрали
Усе наше збіжжя,
З голоду вмирає
Наше Запоріжжя.
Уночі, у темінь
Зайшли комісари,
Убивали впевнено
Усю нашу родину,
Що на захист стала.
Забрали худобу,
Жінок ґвалтували,
А твою сестричку
В полі розіп’яли.
Москалята руські –
Руські українці
Убивали нас
Поодинці.
Тичина то звичайно аргумент…
Цитата з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0 :
Голова Верховної Ради УРСР двох скликань (1953—1959). Міністр освіти УРСР (1943—1948).
Академік АН УРСР (1929). Член-кореспондент Болгарської академії наук (1947).
Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962).
Герой Соціалістичної Праці (1967). Кавалер п’яти орденів Леніна.
За що, перепрошую, вiн Сталiнську премiю отримав? Невже за процитованi вiршi?