Зустріч у Здвижині

Вкотре жовтень покликав людей з різних куточків Прикарпаття на місце любові, місце, яке було обране Пресвятою Дівою. З її промислу, на найвищій горі села Кобаків, серед розлогих дубів, поставили хрест, скульптуру Божої Матері та збудували маленьку церковцю, в якій двічі на день звучить молитва, яка перш за все адресується Богородиці.

На честь з’явлення Пресвятої Діви, щороку, 11 жовтня, в екологічно-духовний центр злагоди та любові «Здвижин» приїжджає, а то й приходить, велика кількість паломників. Вони звертаються до Богородиці зі своїми молитвами: вдячними чи прохальними, щиро молячи, щоб Божа Мати покрила своїм святим омофором, захистила Україну та наш народ.

Кобаківчани, готуючись до приїзду прочан, намагаються, хто чим може, прикрасити святиню. Цього року школярі Кобаківської ЗОШ із задоволенням прибирали у Здвижині, робота йшла дуже легко, бо почалася з благословенної молитви, яку відслужив монах Ювеналій. Учням сподобалося, що священик працював разом з ними, а потім ще й пригостив усіх солодощами та смачними напоями. Стомлені, але щасливі, всі чекали 11-го жовтня…

Урочиста відправа розпочалася традиційно — об 11-й годині, але перед цим учні привітали та подякували всечесним отцям за те, що в такий визначний для нас день, вони сіють Боже слово в підготовлений родючий грунт. Не став завадою для прихожан ні осінній холод, ні дрібненький дощик. На службі Божій можна було побачити як маленьких діток, так і літніх людей.
У церковці було велелюдно: хтось готувався до сповіді, інші підспівували церковному хору та слідкували за богослужінням. Відправу звершували вісімнадцять священиків, які, залишивши всі свої справи, відгукнулись на запрошення монаха Ювеналія.

У Здвижині було багато світла — від запалених свічок, лунала молитва, яка з’єднувала серця всіх присутніх найвищим почуттям — любов’ю. Любов’ю до Бога та ближнього, а це й є основа та мета життя християнина. Тому, віриться, що Мати Божа всіх нас почула та благословила.

Ще довго ніхто не хотів іти з такого особливого місця, та холод нагадував про себе, тому всі чимскоріш понесли отриману благодать до своїх домівок.

Проходять роки, час у все вносить свої корективи, — те, що сьогодні актуальне, завтра вже не в моді. Але не заросте стежка, яка веде до Здвижинського монастиря, до місця, де можна забути проблеми, все другорядне, те, що так часто перешкоджає йти дорогою правди.

І. Олексюк,
вчитель християнської етики Кобаківської ЗОШ I-ІII ступенів ім. Марка Черемшини.

«Гуцульський край», №41, 21.10.2016 року