Минають роковини від дня загибелі Ігоря Погребенника
В Рожнові, на пограниччі трьох субетнографічних земель: Гуцульщини, Покуття та Буковини, 15 лютого 1994 року, на вулиці Збінського, народився Ігор Погребенник.
Ігор змалку вирізнявся глибоким почуттям справедливості, самостійністю та допитливістю. Був спокійною, вдумливою дитиною, яка в усьому прагнула досконалості — чи то в навчанні, чи у простих щоденних справах. Рано навчився відповідальності, розумів, що значить обов’язок, і завжди стояв на боці правди.
В очах мав щось дуже доросле та серйозне. Для родини був гордістю, для друзів-опорою, для найближчих — всім. Його щирість, внутрішня зібраність і гострий розум формували характер, що з роками загартувався у справжнього воїна.
У далекому 2001-му пішов до першого класу Рожнівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів, де проявляв неабияку активність, силу волі, лідерські риси. Ігор чітко знав: знання — це також форма боротьби. Після закінчення школи вступив до Івано-Франківського національного університету нафти і газу, де поєднував навчання з постійною самоосвітою.
У 2013 році пройшов строкову службу у Донецьку — тоді ще мирному. Але вже за рік, у 2014–2015 роках, повернувся на схід — цього разу на війну. Став добровольцем, який пішов боронити Україну в зону проведення АТО. Був у найгарячіших точках, де щодня лунали постріли, а кожна мить могла стати останньою. Там, на передовій,
Ігор загартувався як воїн — навчився не лише виживати, а й захищати побратимів, приймати рішення під вогнем і залишатися людиною серед пекла. Саме тоді сформувався його внутрішній кодекс честі, з яким він пройшов усю війну — до самого кінця.
Після першої ротації в тилу не всидів. Хотів бути корисним, хотів працювати. Їздив за кордон, шукав себе, та невдовзі повернувся в Україну. Осів в Івано-Франківську, де працював у мережі магазинів «Епіцентр». Життя було наповнене новими знайомствами, планами, мріями та любов’ю.
Але коли у 2022 році російський терор знову торкнувся землі України, Ігор не вагався ані хвилини. Добровільно вступив до лав 75-го окремого «Лицарського» батальйону 102 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Разом із побратимами створив групу аеророзвідки «MAHNO GROUP» — групу, що виготовляла і ремонтувала дрони, розробляла системи скидів, виконувала складні завдання в самісінькому пеклі передової. Дана бригада була очима для наземних груп у напрямку Гуляйполя, у самих гарячих точках лінії фронту. Ігор завжди казав про свою роботу: «Ми — очі наземників, вони — наша броня» та жив із гаслом: «Ніколи не здавайся».
Його поважали всі — і командири, і бійці. Він був не лише досвідченим фахівцем аеророзвідки, а насамперед другом і братом у бою. Міг підтримати словом, навчити, захистити. Побратими відзначають: він завжди був там, де найнебезпечніше. Він не ховався за спинами — ішов першим.
Його позивний «Нацик» став не символом ненависті, як це намагається нав’язати ворог, а — символом принциповості, стійкості та безкомпромісної любові до Батьківщини.
26 лютого 2025 року, внаслідок авіаційного удару КАБом у населеному пункті Гуляйполе Пологівського району Запорізької області, Ігор Погребенник загинув. Отримані поранення виявилися несумісними з життям. Це була втрата, яка відгукнулась болем у серцях не лише рідних, а й сотень бойових побратимів, друзів, усіх, хто мав щастя знати його.
За свою мужність, хоробрість і виняткову відданість присязі Ігор Погребенник був відзначений численними нагородами:
- Орденом «За вірність присязі»
- Медаллю «За оборону Гуляйполя» (двічі: за життя і посмертно)
- Медаллю «За відвагу»
- Медаллю «За хоробрість в бою»
- Медаллю «За мужність і відвагу»
- Медаллю «Незламним героям Російсько-Української війни»
- Почесною відзнакою «Нагрудний знак розвідника»
- Почесним нагрудним знаком командира 102 окремої бригади ТрО
Його життя — це хроніка сучасної боротьби українського народу. Його постать — приклад для поколінь. Його пам’ять — незгасна.
Ігор Погребенник був не просто військовим. Він був світлою людиною з чистим серцем і сталевою волею. Його рішучість, хоробрість, здатність приймати відповідальність у критичні моменти зробили його одним з найкращих синів України.
Його загибель — глибока рана для матері Галини, яка втратила єдиного сина. Та водночас — його життя стало величним прикладом жертовності та любові до Батьківщини. Україна пам’ятає своїх Героїв.
Він боронив майбутнє — і залишився у вічності.
Рожнівська сільська рада
