Це велика толока
Доки свіжі враження після поїздки, напишу іще кілька слів про реабілітаційну базу для ветеранів у Розтоках на Косівщині.
Це велика толока. На кожному кроці там речі, меблі, обладнання, яке привіз хтось із тих, хто тут побував. Військові після заїздів повертаються з майном для наступних учасників — так, скажімо, на базі зявилася кузня.
Подушки від волонтерів з Італії. Професійна духова шафа від хлопця, який тут відновлювався після страшних випробувань. А до війни був кухарем, і коли подивився на це все, метнувся у Косів і привіз духовку. Розписи на стінах, пуфи і вуличний камін, крісла і ліжка… От точно, з миру по нитці.
Також волонтери іноді допомагають своєю працею, і це спасіння. Бо з найманим персоналом біда: люди, які приходять за грошима, а не заради ідеї, дуже швидко, буквально за пару тижнів, сідають на голову. Починається або претензійне ставлення до військових, або якісь зловживання і спроби винести хоч пачку масла, або алкоголь… Тож Таня у постійному пошуку працівників, а тим часом усе робить сама з чоловіком.
Тут все підпорядковано ідеї, яку б мала взяти на озброєння наша влада на всіх рівнях. Цивільні учасники, тил об’єднується, щоб виявити свою повагу, підтримку і вдячність ветеранам війни.
Без знецінення, без псевдо-жаління, без голосіння “бідні-ви-нещасні”, а з максимальною гордістю за їхню роботу, вдячністю за захист і щирим бажанням зробити їхнє життя легшим і здоровішим.
Це ж не якась захмарна мудрість. Здавалося б, саме так і має працювати «Мінвет». А не доводити ветеранів до того, що вони збираються на одиночні пікети виходити на Хрещатик!
Даю посилання на сторінку бази, там безліч фото і відео. А також реквізити для проведення чергового, 73-го заїзду. У вас є можливість долучитися до цієї толоки!