Традиції: серйозно і жартома

Жителі Західної України схиблені на їжі. Всі гештальти та потяги, всі очікування від життя і система координат — зосереджені в харчах, їх кількості та різноманітності.

З видатками західняків на їжу можуть зрівнятись хіба що видатки на євроремонти і паркани. Айфони та машини — ніщо в порівнянні з палітрою голубців, холодців, рулетів і салатів на свята.

Цілий тиждень до Великодня, під акомпанемент реклами фесталу по телевізору, молоді і старі ґаздині готуються до прийому гостей: печі і духовки не вимикаються цілодобово, робиться генеральне прибирання у хатах, видраюють до блиску вікна, вішають нові тюлі і прикраси.

Обсмалені свині лежать ратицями до неба.

Галицька свиня, вона — як лєґо, миттєво розлітається на шинки, бочки, ковбаси, гурки, кров’янки, шпікачки, відбивні, сальтисони, шкварки, тушені мізки, заливні язики, холодці, рулети з вух, смажені нирки і серця, тушковану печінку, запечені ребра та ще з добрий десяток страв, немислимих в решті частин світу.

Як біблії, розгортаються засмальцьовані книжки з рецептами, дрібно списані ручками усіх кольорів, демонструючи численні рецепти пляцків, запіканок, медівників, штрудлів, тортів, наполеонів і вишиванок, перекладанців і рулетів, грибочків, кукурудзок, горішків і сухарів. «Бо як то куповане на стіл ставити? Та що люди скажуть? Та чи я не закопчу (зварю, наліплю, спечу)?».

А потім — лягти після всього і «вмерти» від утоми.

Дверцята холодильників підпираються штахетами, стримуючи навалу продуктів, куплених на свята: два відра майонезу, варена ковбаса, три слоїчки зеленого горошку, 6 пачок масла, овочі і багато ще всякого іншого.

Вариться капуста на голубці, ноги — на холодець, треться хрін на цвіклі.

Самогонка давно вигнана і закрита в коморі, «бо та сволота і мерлому би з вуха випив». Куплене в магазині вино, закарпатський коньяк і пару пляшок хортиці, на всяк випадок, сховані там же.

Випечені паски. Двері у незакінченій кімнаті, там де завжди зимно і запах, який не забувається з дитинства, вже відкриваються лише на сантиметрів 30 — так, щоб тільки пролізти боком і докласти на підлогу у другий поверх ще харчів.

Десять тарілок холодцю на підлозі, мидниця шинок, випічка, ковбаска, копчена риба, стигне кисіль.

З-поміж Евересту вишитих подушок з сумом на те все з образів дивиться Матір Божа, і не дай Бог комусь з дітей або чоловікові щось з того зачепити — «най, то на свята!». Двері мусять бути міцно зачинені, щоб чотириноге риже падло не залізло і не поїло то все.

Ну, ніби все! Попередньо до свят готові. Решту сі докупить пізніше.

Володимир Гевко, письменник з міста Тернополя.
«Гуцульський край», №14, 7.04.2023 року

Share