Сергій Смадич був кулеметником

Герої не вмирають. Вони просто перестають бути поряд. Відлітають — тихенько і не прощаючись. Можливо тому, що не збиралися помирати. Мали плани, працювали, раділи життю, любили свою родину, своїх дітей, свій край, свою Батьківщину. Саме таким життєлюбом і патріотом був і наш Герой — Сергій Леонідович Смадич з села Рожнова.

Він народився 1 червня 1974 року у селі Слобідці, у простій робітничій родині. У 1989 році закінчив Кутську середню школу і вступив на навчання у Кутське професійне училище. У 1992 році його призвали на службу в Збройні сили України.

У 1996 році одружився з коханою жінкою Христиною. У мирі та злагоді прожили 26 щасливих років. Подарували життя двом прекрасним дітям — синові Денисові та дочці Діані. Вивели їх на самостійну дорогу в світ.

Родина дружно ґаздувала, будувала плани на майбутнє. Але 24 лютого, до схід сонця, ми всі прокинулися від страшної звістки — війна прийшла в кожен український дім.

4 березня Сергія мобілізували. З перших днів він став на захист своєї сім’ї, рідного села, Батьківщини. Обіймав своїх рідних, обіцяв повернутися. Служив у кулеметному взводі стрілецького батальйону.

Він міг зробити так багато корисного для земляків, для нашої країни. Не встиг — ворожа куля обірвала його лет у розквіті сил. Але світлі спогади про Сергія, який чесно прожив своє життя і залишив по собі добрі справи, завжди будуть сильнішими за смерть.

З життя пішла людина прекрасної душі, відкритого доброго серця, працелюб, щирий і добрий друг. В скорботі низько схиляємо голови, молимося за упокій його душі. Щиро розділяємо біль непоправної втрати з матір’ю Героя — Тамарою Данилівною, дружиною Христиною, дітьми Денисом і Діаною, усією родиною.

Щиро віримо у те, що Господь оселить його там, де спочивають праведні. Бо українські Герої цього достойні.

Зі скорботою і сумом — Рожнівська громада.
Гуцульський край», №33, 19.08.2022 року

Share