Тату, повертайся живим!
Війна — в Україні… До 24 лютого ці слова звучали по іншому. Багато-хто не надавав їм якогось особливого значення, незважаючи на те, що на сході нашої держави вже дев’ять років тривають бойові дії. Мужні хлопці і дівчата — захисники територіальної цілісності і незалежності нашої держави продовжували впродовж усього цього часу боронити кордони України і віддавати свої життя за свободу і гідність.
Скільки героїв втратила Україна за ці роки, скільки виплакано материнських сліз, скільки зруйновано людських життів, скільки травмовано дитячих сердець!?… Мабуть, ми не до кінця вірили, що у 21 столітті, у самісінькому центрі Європи відбуватиметься свідоме знищення нас, українців, — як нації. Ми не думали і не вірили… до 24 лютого цього страшного року. Саме у цей день війна стала війною, а не військовою операцією. А ми — стали іншими. Іншими назавжди…
Але, слава Богу, Україна має славних захисників, ангелів-охоронців, котрі ціною власних життів боронять наші мир і спокій, даючи гідну відсіч ворогу. Вони — справжні Герої! Залишивши роботу, сім’ї, своїх діточок, наші мужні чоловіки стали на захист рідної країни.
Саме так зробив і татко чотирирічної Єви Калинич. Коли його викликали у військкомат, чоловік залишив всі свої недороблені справи і, не задумуючись, у перші дні став на захист Батьківщини. Своїй маленькій принцесі Євочці сказав правду. Вона знає, що її татусь — на війні, розуміє, для чого він там. Спілкується, за першої ліпшої нагоди, з ним по телефону. Розповідає, що робить, як сильно його любить і чекає на нього.
Дівчинка малює для свого татуся патріотичні малюнки. Мама фотографує їх, потім разом вибирають найкращий і надсилають його. Найчастіше питає у татуся, коли він закінчить війну і повернеться додому. Євочка хоч ще маленька, але мрії у неї вже дорослі. Це помітно на її малюнках. Вона старанно виводить такі важливі зараз для українських діток слова: «Татусю, повертайся живим»!
Хочеться вірити, що всі дітки дочекаються своїх татусів живими і — з перемогою! Нехай усім у цьому допоможе Бог і віра у світле майбутнє.
Лілія Заячук.
«Гуцульський край», №15, 15.04.2022 року
