Богдан Геврич — незламна людина великої віри

Народився 19 березня 1907 року в сім’ї о. Антона Геврича, пароха с. Хлібичин Лісний Коломийського повіту. Навчався у гімназіях в Самборі й Коломиї. Член 19 полку ім. Максима Залізняка в Коломиї. У 1922 році виконував обов’язки домівкаря. Пластун. Закінчив Львівську духовну академію. Рукоположений 1937 року, отримав парохію в с. Остап’є Скалатського повіту.

Після заборони в СРСР діяльності Української греко-католицької церкви отець Геврич відмовився переходити у православ’я. Його син, Ярослав Геврич, згадував: «Совєцка власть організувала в Скалаті такий «соборчик», зібрали священників, ну і, значить, «Приймайте!» (православ’я. — Ред.) — Тато відповів зразу: «Я не перейду!». Йому сказали: «Прийдете завтра». Тато прийшов додому і каже мамі, що ось така ситуація… А мама каже: «Богдане, як би не було, я не хочу, щоб наші діти сказали, що батько наш — зрадник». І все. На другий день тато пішов. Його арештували…».

Богдана Геврича заарештували 1945 року, засудили до 10 років ув’язнення. У 1955 р. вийшов на волю, закінчив заочно Львівське медичне училище. Після 10 років тюрми приїхав до дружини Єлизавети у Косів, яка мешкала у хаті своєї цьоці — Емілії Безової по вул. Шевченка (на тому місці зараз кооперативний будинок).

Богдан Антонович Геврич офіційно працював фельдшером в Іспасі, Косові: спочатку — у санаторії, а потім — на ВХО «Гуцульщина». Водночас служив у підпільній УГКЦ, викладав у підпільній семінарії. Служив на Косівщині та Коломийщині, відвідував вірних у Вінницькій, Одеській та інших областях. Підтримував матеріально священників, які повернулися із заслання. Разом з дружиною Єлизаветою (з Рачковських) виховав п’ятеро дітей.

Онук отця Богдана Геврича, Олег Наворенський, згадував: «4 липня 1987 року я мав прибути у військкомат «с вєщамі» і остаточно «загриміти» на два роки в армію. Другого липня я приїхав до Косова, щоб попрощатися з дідусем, о.Богданом Гевричем, священником підпільної УГКЦ (відсидів 10 років, якийсь зек хотів його вбити ударом в серце, але заточку зупинив медальйон Божої Матері), викладачем підпільної семінарії (у Косові його частіше називали Богдан Антонович, і він був також відомий як медик, що працював свого часу на «ВХО «Гуцульщина»). Дідусь мені каже: «Лесику, пам’ятай, швидко наша церква вийде із підпілля і буде Незалежна Україна… А я собі думаю: «Дідусю-дідусю… Що Ви таке кажете? От я йду до совєцької армії, Вас пару років тому збила чорна «Волга» без номерів і втекла (добре, що обійшлося тільки переломом ноги), у нас у Франківську недавно КГБ провело обшук, купу всього забрали, а тата довго тягали…

Яка церква і Україна «швидко»? Не знаю, звідки черпав дідусь такі переконання і віру. Щось знав, бо мав широчезне коло контактів, багато їздив по Україні, сповняючи свої обов’язки, чи просто вірив передбаченню Андрея Шептицького: «Наша Церква буде знищена, розгромлена більшовиками. Але держіться, не відступайте від віри, від святої Католицької церкви. Вона буде гарнішою, величавішою від давньої та буде обнімати цілий наш народ. Україна звільниться від свого упадку та стане державою могутньою, з’єднаною, величавою, яка буде дорівнюватися другим високо розвинутим державам».

Помер отець Богдан Геврич 10 жовтня 1988 року. Похований у рідному селі.

Один з синів о. Богдана, Ярослав Геврич, у 1960-х роках, навчаючись у Київському медінституті, став членом Клубу творчої молоді Києва, співорганізатором капели бандуристів медінституту. Арештований після відкриття пам’ятника Шевченкові в Шешорах, засуджений до 5 років ув’язнення. Після звільнення закінчив медінститут, працював стоматологом у Турці.

Підготувала Аліса Мудрицька за публікаціями з Інтернету.
«Гуцульський край», №49, 3.12.2021 року

Share