Пласт — світ реальних пригод

Я потрапила у Пласт досить пізно — мені виповнився 21 рік. Відразу, з першого двотижневого пластового табору, я закохалась у цей світ — світ реальних пригод, непопсових пісень, таємничих лісів, теплих ночей, нічного аж-до-неба вогнища, відповідальності, завдань і лідерства. Але давайте про все по порядку. Якщо вашій дитині 9-11 років, саме час подумати: чи варто віддати її у Пласт. Я переконана — варто! І ось чому:

У Пласті дитина завжди буде знати чим зайнятись.

Мені здається, що сучасні діти не знають чим себе зайняти у вільний час. Коли уроки вивчили, на дворі холодно, книги читати не хочеться, то відразу «виручають» телевізор або планшет. У Пласті ж діти отримують посильні цікаві завдання у формі гри, які треба виконати вдома самостійно. Участь батьків часто заохочується, але мистецька досконалість — не основне, адже оцінок не ставлять. Завдання дуже цікаві, реально захоплюють фантазію дітей, і вони пишаються тим, що самі виготовили.

А ще мені подобається, що діти вивчають багато ігор (на уважність, на розвиток пам’яті, рухливих і т.д.) і самі можуть запропонувати у щось вдома пограти, а не просто: «Давай пограємось!» — «У що?» — «Не знаю…».

Пласт — це добровільний колектив.

Школа — це прекрасно. Але чомусь не у всіх залишаються світлі спогади про неї. Можливо, одне з пояснень — у ній колектив дітей сформувався досить випадково, це є досить примусове об’єднання. У Пласт же ходять діти, які самі або батьки яких мають спільні цінності.

Пласт дає не лише знання, а й цінності.

Пласт — це в першу чергу виховна організація. Тут дійсно виховують характер, прагнення ставати кращим щодня, допомагати іншим тощо. І якщо діти у 10 років цього ще не до кінця розуміють, то мають розуміти батьки, які хотіли би бачити своїх дітей з міцним характером, з високими моральними цінностями. Не забувайте і про те, як багато цікавого про природу, навколишній світ, про сучасні досягнення, історію, культуру, про видатних особистостей дізнається у Пласті ваша дитина. Ці знання подають і вивчають у колі однодумців, у формі грі, тому без зазубрювання і втоми.

Пласт — це добровільний вибір, який вчить відповідальності.

У Пласті усі знають, що кожна дитина має право на помилку. На одну і навіть дві, головне, щоб зрозуміла і виправила її. Тому у Пласті дитина буде мати свою сферу відповідальності, свою роль (скарбник, писар, гуртковий чи просто хронікар), яку треба гідно виконувати. Якщо допустився помилки — ти уже знаєш, де межа твоєї відповідальності і що зробити наступного разу, щоб було краще.

9-12 років — таки підступний вік, уже хочеться трохи уникнути домашніх обов’язків («я не чув, що ти казав», «я цього не робив, так було до мене», «ти не казав цього робити, а я сам не бачив»). У Пласті вчать діяти наперед — не коли попросять, скажуть, нагадають. Дозвольте вашим дітям стати самостійними, а відтак — відповідальними.

Пласт щодня робить пластунів кращими.

Це не жарт. У Пласті є таке правило — щодня, як і кожен скаут у світі, пластун повинен робити добре діло. Звичайно, всі починають із маленьких добрих справ — підливають квіти, самостійно миють посуд, почистив дорогу від снігу, заробив кишенькові гроші. Але ці маленькі справи раніше просто не помічали. А тепер у них є більший сенс, їх треба навіть записати у окремий зошит. І тоді у грудні уже є список добрих (менших і більших) справ і можна писати листа святому Миколаю, просячи подарунків.

Ці дитячі добрі справи переростають у хорошу звичку у дорослому житті, стають невід’ємною частиною характеру людини і великих добрих вчинків.

Батьки, будьте готові, ви також трохи змінитесь.

Так, ви будете купувати наплічник на перший юнацький табір, будете переживати під час літньої зливи, адже дитина у лісі ночує, будете вболівати за її пластові успіхи. Перший час вам треба буде їхати, можливо, аж через півміста, щоб дитина відвідала пластові заняття. І це вже також трохи змінить ваші вихідні.

Так, ви спільно з дитиною вивчите забуті колядки, дізнаєтесь, що таке «гаївки», пригадаєте, як визначати сторони світу, як в’язати вузли, як малювати карти місцевості. Так непомітно і легко ви приєднаєтесь до Великої Пластової Гри. Зрештою, до Пласту і самому можна приєднатись у будь-якому віці.

Пласт підтримує авторитет батьків.

Як не прикро визнавати, але у перехідному віці часто батьки не є авторитетом для своїх дітей. Діти можуть не приймати ваших порад, недочувати ваших прохань. Тому у Пласті є виховники — це спеціально навчені пластуни, які всього на кілька років (5-10) старші за юнацтво, проте є авторитетом для них. А як інакше, якщо разом у мандрівки ходили, якщо виховник знає усі найостанніші серії «Зоряних ігор», і він — не мама чи тато, які ходять на батьківські збори. Пласт підтримує авторитет батьків і допомагає сім’ям підлітків безконфліктно пережити ці турбулентні роки.

Пласт — це хороший смак, якісна музика і розвиток талантів.

Знаєте, найкращі пісні, найгарніші концерти, які я коли-небудь чула, це були українські пісні під гітару у пластовому колі. Якби не Пласт, я, може, ніколи б не знала слів до пісень «Плачу Єремії», «Океану Ельзи», «Братів Гадюкіних», не слухала б «Мертвих півнів», «Тартак» і т.д. Натомість знала б усіх зірок «Х-фактору», брррр…

Окремо — про гітару. Пласт і гітара — це одне ціле. Тож вашій дитині не потрібно буде додатково ходити на уроки гри на цьому інструменті — одне літо — і вона навчиться. Птара у руках дівчини виглядає так само гарно, як і у руках хлопця. Але, зізнаюсь, я так і не навчилась фати на гітарі. Але ж я і прийшла у Пласт у 21, а ваша дитина може почати значно раніше.

Пласт — це здОрово і здорОво.

Мабуть, ви знаєте, що у Пласті виховують здоровий спосіб життя — ніяких шкідливих звичок, захоплень, експериментів зі здоров’ям. Спортивні фестивалі, змагання, а ще табори — літні, зимові, мандрівки цілий рік. Хіба це не здОрОво?

Пласт — це природа, це Карпати, це ліси, це озера, це пройдені десятки і сотні кілометрів, це простір і це така краса! А ще люблю Пласт за гумор і невтомний оптимізм. За час мого пластування я так і не зустріла жодного пластуна-песиміста, а оптимісти, як відомо, і живуть щасливіше.

Пласт — це друзі на усе життя.

Це найголовніше. Адже ви стільки разом пережили, змайстрували, створили, переспівали, пройшли, у вас спільні жарти, спільні спогади! І де я б я не зустрічала зараз пластунів різного віку, я знаю, які пісні він чи вона співали при ватрі, які у них цінності, із чого почати з ним (нею) розмову. І ще знаю, чому пластуни вітаються лівою рукою, при цьому промовляючи «СКОБ!». Це Сильно, Красно, Обережно, Бистро, друзі!

Ліна Остапчук («Бурх»).

«Гуцульський край», №2, 13.01.2017 року