Масовий розстріл євреїв — жителів Косова та навколишіх сіл
16 жовтня 1941 року в Косові на Міській Горі почався масовий розстріл євреів-жителів м.Косова та навколишіх сіл. Всього за два роки було розстріляно близько 4500 чоловік, тільки за то, що вони були євреями. По району загинуло близько 9500 людей.
Можна по різному відноситися до цих людей, але то все були наші сусіди, які також творили історію нашого містечка. Саме зараз минає чергова річниця розстрілу. Я письмово півроку назад звертався про допомогу в районну адміністрацію, та до міської влади, але ніякого відгуку так і не одержав. Зато як приклад хочу навести недавнє відкриття памятника місцевим жителям с. Іспас, які не пустили вбивць в село, сказавши, що то є наші євреі і ми нікому іх нікому не віддамо.
На памятнику зоображено місцевого священника та старосту села, які спинами захищають єврейську родину. Дуже символічно. Ми своїми силами встановили табличку на камені на міській горі, місяць назад поприбирали, але зараз сміття більше, як було.
Особливо шокує футбольне поле на кістках, хоча тут винні не діти, а дорослі, які це допустили. І дуже неприємно, коли приїзжають групи з Ізраілю до місця розстрілу своїх близьких і бачать таку картину. А це також є лице нашого міста.
Надсилаю фото та вірш, який написаний на реальних подіях.
З повагою Ігор Джуранюк ( jerik_if@rambler.ru ).
Бен – Галут (Марк Межиборский)
П а м я т и С и м ы Ш т а й н е р
Павшим и живым евреям г. Косова
Год сорок первый. Осень Карпат.
Давно на востоке фронт.
Три месяца в городе немцы стоят.
И свастикой скрыт горизонт.Расклеен приказ. И город притих.
Сегодня, и завтра, и впредь
Евреям нет места среди живых.
Евреи должны умереть.Немцы спокойны. Эксцессов не ждут.
Ведь Juden – покорный народ.
Им приказать – и они придут,
Детей, стариков и больных принесут.
И акция “мирно” пройдёт.И вот на улицах скорбных колонн
Тяжкая поступь слышна…
Выхода нет. Из-за тёмных окон
Помощь к ним не пришла.Но может быть, кто-то ребёнка спасёт?
Ведь вместе же столько лет!
Еврейских детей никто не берёт.
Молчание – весь ответ.И вот место акции. Вырытый ров.
С одной стороны пулемёт.
С другой – уступ на двадцать шагов.
Эй, schmutzigen Juden, вперёд!Немцы спокойны. Уверенный тон.
Евреи раздеться должны,
Ведь мёртвых труднее раздеть потом.
Эй! Не нарушать “тишины”!Мужчины и женщины вместе в ряд…
Ряд голых, беспомощных тел…
И злобно овчарки на них рычат,
От ужаса белых, как мел.Двадцать шагов на уступ, в никуда…
Всей жизни на двадцать шагов!
Кто может такое забыть и когда!
Нет в мире страшнее врагов!У входа к уступу стоит офицер.
Он молод, подтянут и смел.
Здесь тренирует он свой глазомер,
Ценитель нагих женских тел.– А ну-ка, девчонка, два шага вперёд!
Ты мне приглянулась, ей-ей!
С тобой проведу я всю ночь напролёт.
Прочь руки, паршивый еврей!Она подошла. Встала рядом. Стоит.
Тело – белее, чем снег.
А в чёрных глазах её радость горит.
Радость – одна на всех.Своей наготы не прикрыла она.
Кивнула отцу слегка.
Взглядом измерила ров до дна…
И вверх взлетела рука!Голову немца назад отогнув,
За волосы оттянув,
Зубами в горло вцепилась ему,
Всей грудью к мундиру прильнув!Все замерли. Немец качаясь хрипел.
Солдаты не смели стрелять
В клубок сплетённых друг с другом тел.
Их начали разнимать.Но крепко обняв офицера, как приз,
Она скатилась с ним в ров.
За ними солдаты прыгнули вниз,
Прямо в еврейскую кровь.Не удалось им спасти палача.
Он умер у них на руках.
Злобно ругаясь и громко крича,
Они отгоняли свой страх.Побоище длилось несколько дней…
Но те, кто сумел уцелеть,
Из уст в уста передали о ней,
Что с честью смогла умереть.
май – июнь 1980
Этот подвиг совершила Сима Штайнер в октябре 1941г.
Надіюсь, що може вдасться організувати мироприємство з нагоди прикріплення таблички. Шкода, адже в нашому районі в 1939 році проживало 9800 євреїв, зараз проживає тільки моя мама і то вона не місцева. Послідніми були Айфермани, але вони виіхали в 1991 році до Ізраїлю. Добре хоч на площі зберігся дім косівських рабинів Гагерів, їх могили є на єврейському цвинтарі та будинок районної бібліотеки, де мешкав міський голова (1928-1934) Якоб Гертнер. З повагою Ігор Джуранюк.