Ох уже ці вуса!

1999 р. Надвірна. Всесвітній
фестиваль гуцулів. Урочистості…
Трембіти… Цимбали…
Національні строї… Пісні… Танці…
Сувеніри… Виставки…

Гордість. Захоплення. Подив…

Багато-багато гуцулів. Але один — особливий. Не такий, як усі. Де б не став, куди б не пішов, всюди помітять, ще й постараються підійти, щоб зблизька подивитись або й посмикати за вуса і запитати недовірливо: «А вони що, справжні?».

2010 р. Івано-Франківськ. «Пістинь? Це вашу воду так любить мій чоловік?! Іншої не визнає!». І тут же набирає номер телефону чоловіка: «Дмитре, ти знаєш? А на етикетці твоєї улюбленої мінерально ї — фотографія самого виконавчого директора. І вуса у нього справжні».

Ох уже ці козацькі вуса Василя Миколайовича Кравчука! Знають про них далеко за межами України. Багато хто переконаний, що на етикетц і зроблені вони за допомогою комп’ютерних технологій (у наш час чого тільки не придумають). І мало хто здогадується, що пишатися цей статечний чоловік може не тільки своїми пишними вусами.

Адже це він довів до кінця нелегкий двобій із чиновниками щодо надання селу статусу гірського. Це його чимала заслуга, що будівля-розвалюха колишнього ВХО «Гуцульщина» стала заводом з розливу газованої води. Це під час його головування село ожило: нарешті насипали і освятили символічну могилу Борцям за волю України, активізували роботу Народного дому,
запрацював осередок Союзу українок…

Бо до всього було йому не байдуже, на все дивився з державницьких позицій. Як патріот свого села не ламав, не трощив, не руйнував, а відновлював, організовував, ініціював… І завжди не сам, а з людьми і для людей!

Василь ГАВРИЛКІВ,
с. Пістинь.

Share