Отець Омелян Абрисовський
Покійний належав до людий, які мимо тяжких ударів судьби і зломаного життєвого щастя несуть свій хрест з погодою душі і стараються добром прислужитись другим.
По висвяченню 1888. р. став сотрудником в Тисьмениці. Вже по році поховав дружину і сина. Звідти перейшов на сотрудника і катехита народних і виділових шкіл до Станиславова, де бере живу участь в народному життю.
В р. 1892 іменований повітовим шкільним інспектором в Надвірній, — відтак в Косові і знов у Надвірній і на тім становищі остає аж до розпаду Австрії. За польської влади спенсіонований, як і инші інспектори Українці — обіймає 1920. р. з поручення Ординаріяту душпастирство в Москалівці коло Косова, де трудиться аж до смерти.
Як інспектор дбав щиро про українські школи і учительство (у своїх стараннях мав все опору у б, п. Александра Барвінського) і тримався засади не зробити нікому кривди. Не перестав дбати про рідну школу і по примусовім спенсіонованню.
Як чоловік правого характеру і товариської вдачі мав мир і повагу у людий і в шкільних кругах і допоміг не одному укр. учителеви і учительці дістати посаду в косівськім повіті. Щиро привязаний до свойого народу, завдяки свойому тактовному поступованню і вирозумілости, тішився великою прихильністю своїх парохіян.
Сучасна світлина могили о. Омельяна Абрисовського біля церкви Св. Василія Великого на Москалівці в Косові.
В осени 1927 р. відбулася під проводом еп. Григорія духовна місія в Москалівці.
Знемагав на серце від довшого часу і помер ненадійно на удар серця в ночи 21 липня в 64 р. життя, на 40-вім священства.
На похоронах дня 23.VІІ. с. р. зібралися в великім числі не тільки парохіяни, але і ширші круги громадянства при участи 20 священиків. О. декан Скобельський в прощі над гробом в сердечних словах згадав покійного.
Вічна Йому память!
Некролог в журналі «Нива», 1928 рік.
Підготував Богдан Павлюк.
