Максим Угринюк — футболіст клубу Другої ліги «Ревера 1908»
Футболіст клубу Другої ліги Ревера 1908 Максим Угринюк дав ексклюзивне інтерв’ю сайту «УФ». У ході розмови півзахисник розповів про адаптацію у дорослому футболі, амбіції та шлях до професійних змагань.
Цьогоріч у професійному футболі свій шлях розпочала команда Ревера 1908, яка за підсумком осінньої частини сезону посіла сьоме місце у Групі А Другої ліги (ми розповідали про цей клуб, ще коли він грав серед аматорів).
Футболіст клубу Другої ліги Ревера 1908 Максим Угринюк
Одним з відкриттів команди з Івано-Франківська є 18-річний крайній півзахисник Максим Угринюк, на рахунку якого чотири голи в 11 матчах чемпіонату. Серед гравців 2006 р.н. і в цілому футболістів до 20 років в жодній лізі чемпіонату України з футболу серед професіоналів ніхто, окрім 19-річного Сергія Панченка з Руху-2, не забив більше.
Під час відпустки юний гравець дав ексклюзивне інтерв’ю сайту «Український футбол», у якому детально розповів про свій футбольний шлях. Зокрема:
- Про старт тренувань у рідному селі;
- Чому боявся йти на друге тренування;
- Як випадково знайшов команду у Польщі та чому не захотів їхати у Варшаву;
- Перегляд в Олександрії після чемпіонату світу в Марокко;
- Потрапляння в Реверу 1908 та травми, які завадили в Олександрії та Русі;
- Етап кар’єри в команді Ярослава Матвіїва.
«Почав тренуватись у рідному селі. З часом – у легенди українського футболу»
– Максиме, як і коли ви почали займатись футболом?
– Це було у 5-річному віці, коли у рідному селі Пістинь (Косівський район на Франківщині – прим. «УФ») тренер Дмитро Ганущак запросив мене на тренування. Як сьогодні пам’ятаю, на ньому я слабко себе проявив. Попри це, він сказав приходити на друге зайняття, яке я пропустив, оскільки боявся приходити. На третій раз уже Дмитро Васильович подзвонив до батьків та сказав, аби я приходив. Аргументував тим, що маю талант і у мене усе вийде.
– А що ж у вас побачив перший тренер?
– Він сказав: «Ти технічний та бачиш поле. Будеш у мене грати заднього захисника». Так я почав займатись у Косівській ДЮСШ і рік за роком зростати аби потім перейти ФК Ліцей-Вікторія (Івано-Франківськ). З часом нас почав тренувати Ярослав Ватаманюк, який є легендою українського футболу (150 матчів в українській Вищій лізі за Ниву Т та Прикарпаття. Один матч за збірну України – прим. «УФ»). Саме він поставив нам гру, яка дозволила виграти Першу лігу ДЮФЛ.
– У вашій родині були футболісти?
– Ні, хіба тато грав у футбол на чемпіонат району, але не професійно. Мама хотіла мати в родині футболіста. Думала, що це буде тато, але вийшло, що син:)
– А за кого вболіває мати?
– За Реверу 1908 🙂
«Грав у Польщі під керівництвом колишнього футболіста. Українці запрошували до Варшави»
Максим додає, що його футбольний шлях перервався, адже 24 лютого 2022 року російські війська внесли корективи у всі сфери нашого життя:
– Коли почалось повномасштабне вторгнення я на певний час залишився без футболу, адже виїхав до Польщі, де працювали батьки, – розповідає Максим Угринюк, – У свій день народження 27 лютого 2022 року стояв на кордоні.
Там перші два місяці не займався. Однак на роботі мама випадково сконтактувала з одним дитячим тренером, якому розповіла про мене.
Цей чоловік познайомив мене з Лукашем Кучером. Колись на професійному рівні він грав за команду Хробри (Глогув), а тепер тренував любительський Ожел з Прушіце. Для мене він став тренером-другом, дуже багато мені допомагав. Спершу в новій команді було дуже важко, але це ж зрозуміло після такої паузи. З часом адаптувався. Дуже вдячний, за допомогу у повернені до футболу. Дуже шкода, що в липні Лукаш загинув у автокатастрофі.
Максим Угринюк. Фото: Ревера 1908
– У Польщі зараз багато українців. На нижчому рівні є навіть команди, зібрані виключно з наших співгромадян. Можливо, були можливості залишитись грати у цій країні?
– Так, українці запрошували до Варшави. Здається, це теж аматори. Але тоді мені було добре у своїй команді і не хотів її покидати. А в листопаді 2022-го подзвонив Юрій Богданович Шпирка, який тренував мене у Ліцеї-Вікторія. Він сказав, що розраховує на мене і я повернувся до України.
– Де сильніший аматорський рівень?
– В Україні. Але в Польщі ставляться до всього дуже професійно. Згадується, що мені тоді було 16 і старші хлопці дуже привітно прийняли та допомогли зростати.
«Після чемпіонату світу міг опинитись в Олександрії»
– А як сталось, що після повернення в Україну ви грали за команду назва якої починається на Інваспорт?
– Це був футзал (команда Інваспорт-Apple Shopik). Мій друг має вади слуху і запросив мене пограти та потренуватись з ними. Пізніше сказав: «А давай заявимо тебе на футзал (чемпіонат Івано-Франківського району у групі А).
Цілу зиму 2023/24 з ними грав. Почав вивчати жестову мову, і, щиро кажучи, було трохи важко звикнути. Потрібно ж було спілкуватись жестами, а я ж звик підказувати щось на футбольному полі у вербальний спосіб. Зате нові знання залишились зі мною.
– Ми звикли, що талановитих гравців часто розбирають великі академії. Чи могли опинитись скажімо у Карпатах або місцевому Прикарпатті?
– Були чутки. Тренери та знайомі казали, що є інтерес з боку і Карпат, і Прикарпаття. Але я там не опинився. До речі, у Прикарпатті міг опинитись ще в момент переходу у ліцей. Але тоді поговорив з батьками й обрав ліцей.
– А як ви опинились у Ревері 1908?
– Ой, це цікава історія. Торік збірна Івано-Франківської області серед школярів, за яку я виступав, виграла V Гімназіаду України та отримала право грати у Марокко на чемпіонаті світу серед школярів.
Після повернення в Україну я поїхав на перегляд в Олександрію U-19.
– Тобто, у 17 років могли опинитись в структурі клубу УПЛ…
– Так, але там отримав травму коліна та дуже довго, аж до зими, відновлювався. Було пошкоджено хрестоподібні зв’язки та меніск. І коли нарешті вилікувався – поїхав на перегляд у Рух U-19, де теж мав пошкодження меніска.
Пізніше Юрій Богданович [Шпирка] повідомив, що на мене чекають у Ревері 1908. Коли прийшов на їхній товариський матч головний тренер команди Ярослав Матвіїв сказав: «Давай, виліковуйся, ми на тебе розраховуємо». Це замотивувало і я вже хотів грати саме за цю команду. Тоді команда грала ще на область та у чемпіонат України серед аматорів.
«Командно гравці Ревери 1908 почали швидше думати та приймати рішення»
– Тоді вже було зрозуміло, що клуб збирається у професіонали?
– Так, уже знав, що в майбутньому гратимемо в професіоналах. Вирішив бути тут та грати певний час. Згодом сподіваюсь грати в УПЛ та вище, але ніколи не забуду де я виріс, адже Ревера 1908 дала мені хороший шлях у професійний футбол.
– У цьому сезоні клуб дебютував в Другій лізі. Відчули різницю між аматорами та майстернішим рівнем?
– Звісно, тут усе швидше. Також більш професійний підхід до гри. Не такий як у чемпіонаті області.
– А що змінилось у самому клубі?
– Приєднались футболісти, які пограли на професійному рівні. Командно ми почали швидше думати та приймати рішення. Почали додавати з кожним тренуванням.
– А які цілі ставляться перед командою і чи є можливість їх виконати?
– В першій половині сезону потрібно було адаптуватись у Другій лізі, а про весняну частину ми ще не говорили. Якщо керівництво поставить завдання бути вище в таблиці – так і зробимо.
– Чи задоволений Максим Угринюк першою половиною сезону в Другій лізі?
– Є зауваження до себе, оскільки хотів забити більше і мав можливості. Але, можливо, десь ще не вистачило досвіду. Попри це, я задоволений, адже у 18 років забивати в змаганнях професіоналів, приносити корись команді та бути у таблиці бомбардирів – класно і дуже цінно.
