16 січня в Україні відзначався День пам’яті захисників Донецького аеропорту

Його героїчна оборона стала символом незламності та мужності українських захисників. Ворог, вражений надлюдською стійкістю, героїзмом та самопожертвою прозвав їх “кіборгами”. 242 дні наші воїни вперто захищали маленький клаптик української землі. Сьогодні пам’ять героїв стукає в наші серця. Це є історія і нашого побратима, якого забрала ця клята війна…

Ми не можемо, не маємо права зупинитися, поки не постане та українська держава, за яку боролися і загинули мужні захисники нашої держави. Тому, члени пошукової групи гуртка «Географічне краєзнавство» ІФДЦТКУМ при Акрешорській гімназії детально дослідили життєвий шлях нашого земляка, воїна-захисника Миколи Самака.

Народився Миколка 15 березня 1992 року у мальовничому карпатському селі Баня-Березові, що на Косівщині. Навчався у Текучанській загальноосвітній школі. Після іі закінчення у Івано-Франківському коледжі фізичного виховання. У 2013 році пішов «контрактником» до ЗСУ.

Микола Самак у зоні бойових дій перебував з жовтня 2014 року у складі зенітно-ракетного взводу 3-го батальйону 80-ї аеромобільної бригади.

Зранку 20 січня 2015 року отримав завдання доставити у новий термінал Донецького аеропорту зенітну установку. Він мав прикрити українських військових, щоб ті зайшли в термінал. В цей день декілька колон виїхало евакуювати з нового терміналу людей, і майже всі екіпажі попали в засаду. Наші машини атакували сепаратисти: одні військові загинули (в тому числі Микола Самак), інші потрапили в полон. Ворог, вражений надлюдською стійкістю, героїзмом та самопожертвою прозвав їх «кіборгами».

Спочатку Микола Самак числився як зниклий безвісти. 25 січня 2015 року його тіло було вивезено із розгромленого вщент терміналу донецького летовища, перевезено до Дніпра і поховано як невідомого героя. Лише після ексгумації тіла батька Миколи, завдяки аналізу ДНК на генетичну сумісність вдалося розпізнати тіло воїна, його перепоховали 10 липня 2016 року в селі Баня-Березові. Тяжка доля, тяжка смерть, тяжка і довга дорога додому.

Рідна сестра героя-кіборга Надія надала нам багато інформації з життєвого шляху свого брата. Вона згадує, «спогади приносять нестерпний біль, смуток і думки про те, що все могло би бути інакше, могло б якби не ця проклята війна, яка забрала Миколину посмішку, його щирі очі, серце, яке було відкрите для всіх, готове завжди підтримати і допомогти».

Ми завжди пам’ятатимемо ці сумні події, ніколи не забудемо імена кожного з героїв та віддаємо їм належну шану.

Це вже не тільки окрема історія, це вже історія України. Трагічна, кривава, але велична й героїчна, а захисники — живі і відважно полеглі навічно — її сторінки. Завдяки їм, ми маємо надію і, навіть, впевненість у майбутньому України. Довічна пам’ять тим, хто віддав життя за Україну!

Творча група Гуцульщина

Share