Звичайні Герої, з незвичайними історіями
Для нашого сьогоднішнього героя Юрія Прокоп’юка війна почалася ще в 2014 році. Майже десять років тому і знову, як страшне дежавю. Але це реалії, з якими не завжди хоче миритися людський розум. Це реалії війни, які змінюють звичайне життя у світ нереальних випробувань, мужності, сили і нескореності долі.
Молодший лейтенант Юрій Прокоп’юк з яскравим позивним «Смайлик» — один з тисяч тих, хто пішов добровільно захищати Україну від окупантів. «Як це так, що до мене додому хтось прийшов і керує мною, як маю жити. Ніколи в житті цього не буде,» — переконливо і життєствердно говорить наш співрозмовник. І ця переконливість захоплює своєю надзвичайною силою духу і патріотизму.
А ще Юрій, не зважаючи на важке поранення, спілкується з посмішкою і це додає віри, що все буде добре, бо Україна має таких своїх захисників – справжніх Героїв.
Вони наші добрі Смайлики, наші Янголи, які захищають. Вони наші герої, звичайні герої, Герої, що творять історію.
Юрій Прокоп’юк (Позивний «Смайлик») — лейтенант, командир штурмової роти 711 полку охорони Державної спеціальної служби транспорту.
Ким був у цивільному житті?
Народився на Івано-Франківщині в місті Косів. Маю вищу освіту. Київську академію внутрішніх справ за фахом – правознавство. Після закінчення вишу займався оперативно-розшуковою діяльністю в правоохоронних органах. За плечима майже дванадцять років служби. Служив у підрозділах МВС та СБУ.
Війна для мене почалася ще в 2014 році, воював на сході – під Донецьком, в Луганській області, Маріуполі. У 2016 році написав рапорт і звільнився за власним бажанням. Виїхав за кордон. Працював у компанії, яка займалася перевезенням вантажів – спочатку водієм, згодом менеджером.
З початком повномасштабного вторгнення повернувся в Україну. Побув два дні дома і пішов добровольцем до військкомату. Так поповнив лави Держспецтрансслужби. А далі бойовий підрозділ, навчання. Тут стали в нагоді і ті знання, і той практичний досвід, які отримав у 2014 році. Взагалі найголовніше на війні – ніколи не пізно вчитися. І вчитися потрібно самому, а не на чужих помилках. Триматися один одного і бути один за одного. Це головне правило бойового братства.
Як війна змінила звичайне життя?
На жаль, війна безжальна, знищує, руйнує, забирає життя . Оце саме гірше.
Біля Часового Яру 13 лютого отримав тяжке поранення, а побратим, який був зі мною – на щиті. До цього у мене були легкі поранення. Наразі перебуваю у шпиталі на лікуванні.
Твоє життєве кредо?
Моє життєве кредо: бути людяним. Потрібно вміти спілкуватися з людьми. Авторитет завойовують роками, псують одним вчинком. Тому важливо завжди про це пам’ятати. І поступати по-совісті.
Про що мрієте?
Мрію — по-перше стати на ноги, зустрітися з сім’єю, побути трохи дома, а далі, як буде – по ситуації і по стану здоров’я.
Що зробите найперше після перемоги?
Найперше, що зроблю – згадаю всіх бойових побратимів, відвідаю могили тих, хто віддав свої життя за нашу свободу. Більше буду проводити часу з родиною – з коханою дружиною Іванкою та синами. Родина для мене все, що є в моєму житті. Заради них ми захищаємо Україну від окупантів.
Я вам скажу так, якби повернутися на два роки назад – чи поступив би я інакше? Ні, ні і ще раз ні. Я б поступив так само. Я об’їздив всю Європу, але, де б не був, дома ліпше і я не готовий відмовлятися від свого, від дому. Тому ми тут.
Хочу побажати всім терпіння, єднання і любові до ближнього. Україна багато витерпіла, але ще трохи треба об’єднати наші зусилля.
Ми маємо відстоювати своє! Україна – це ми!
