Визначаймо пріоритети

Минулої середи, 8 листопада, група небайдужих людей зустрілася з очільником і депутатським корпусом Косівської територіальної громади.

Цього дня на майдані Незалежності зібралися кілька десятків стурбованих містян, які відгукнулися на заклик у соціальних мережах активіста Ігоря Ворощука. Поводилися спокійно. Чемно чекали закінчення сесії міської ради і організовано зайшли у зал тільки після того, як депутати проспівали Державний Гімн (його виконують на початку і після закінчення сесій).

Місточок між владою і народом

До присутніх звернувся координатор Ігор Ворощук: «Мета нашої акції — налагодити комунікаційний місточок між владою і народом, щоб ми могли задати питання, які нас турбують, і почути на них відповіді. Хочемо спокійної розмови, без криків, без ненормативної лексики. Ми не прийшли вас ображати. Ми хочемо, щоб кошти з місцевого бюджету максимально спрямовували на потреби ЗСУ. Ми не проти будівництва чи реконструкції автобусних зупинок, тротуарів, стадіонів та іншого. Мова про те, чи потрібно це робити саме зараз, а якщо потрібно — то чому за такими високими цінами і сумами?

Ми розуміємо, що органи місцевого самоврядування не мають права купувати зброю. Але автомобілі швидкої допомоги для медиків і поранених, повнопривідні — для військових, квадрокоптери та багато іншого — можна і треба купувати, вони вкрай потрібні, бо рятують життя українських воїнів. Ми не представляємо жодної політичної сили, не переслідуємо особистих інтересів, — наголосив Ігор Ворощук.

— Хочемо, щоб влада була відкритою, щоб кожна громада у час війни визначала пріоритети — що потрібно зробити зараз, а що може почекати».

Почали з автобусної зупинки в селі Городі. Не тому, що це був найскандальніший чи найдорожчий проект. Скоріш за все, зупинці не пощастило — інформація про неї була найсвіжіша. На початку листопада у засобах масової інформації з’явилося повідомлення про те, що Косівська міська рада замовила капітальний ремонт автобусної зупинки у селі Городі і виділила на це 542 тисячі гривень.

«Ми віримо, що зупинка в Городі потрібна, але — не зараз. Україна стікає кров’ю, триває другий рік великої війни, економіка мала би стати на воєнні рейки, — сказав Ігор Ворощук. — Чому воїни, пенсіонери, матері загиблих героїв збирають гроші на автомобілі швидкої допомоги? Нашим захисникам на фронті вкрай потрібні квадрокоптери, добротні та нові автомобілі, шини до них, бо в умовах бойових дій це — витратний матеріал, деколи їх вистачає лише на кілька днів. А влада в цей час вистеляє тротуари бруківкою і будує зупинки. Така ситуація не тільки у нас, а по всій Україні».

Очільник Косівської громади Юрій Плосконос почав свій виступ з того, що, наприклад, у селі Пістині брукували тротуари на дорозі державного значення з інтенсивним автомобільним рухом — це теж питання безпеки людей.

— У селі Городі зупинка потрібна, — пояснював міський голова. — ЗМІ інформацію про неї чомусь ілюструють фотографією зупинки у напрямку Верховини. Насправді йдеться про облаштування зупинки навпроти. Там її узагалі немає, а городянці чекають у цьому місці транспорт на Косів. Маршрутки зупиняються практично серед дороги. Це небезпечно. Заплановано відсунути місце зупинки від автомагістралі, а павільйон, що стоїть навпроти, перенести на косівський напрямок, щоб люди не мокли під дощем, стояли на підвищенні і їх не збивали автомобілі».

— А що, там уже когось збивали? — вигукнув хтось із залу.

— А що, треба чекати, щоб когось збили? — парирував Юрій Плосконос.

Відповідаючи на запитання окремих активістів: чому в приватному житті кожен господар платить за матеріали і виконання тих самих робіт значно менші суми, ніж вказані у кошторисі зупинки в Городі, очільник Косівської територіальної громади прочитав короткий, але доступний для сприйняття урок економічної грамотності: «Бо бюджетні організації під час виконання будь-яких робіт платять усі передбачені законом податки, а господар і майстри — ні. Це не держава «дорожче заплатила і вкрала», це той, хто не заплатив податки, — краде».

На запитання Ігоря Ворощука, хто приймає рішення про першочерговість тих чи інших робіт у селі та місті: конкретний депутат, староста? — Юрій Плосконос нагадав що у нас представницька, а не пряма демократія. Виборці вирішують свої проблеми за допомогою обраних депутатів, а не на вічі, де успіх справи залежить від того, хто кого перекричить.

— Ви вважаєте, що під час війни в громаді нічого не має робитися? — поцікавився Косівський мер. — Якщо ми цього року не зробимо ямковий ремонт, то через рік дороги не буде взагалі. Війну, тим більше — затяжну, не виграємо, якщо зупиниться економіка. Люди мають працювати, утримувати себе і свої сім’ї, сплачувати податки, а не сидіти на шиї у держави в якості безробітних.

Допомога ЗСУ

Юрій Плосконос додав, що, крім грошей з місцевого бюджету, громади активно використовують грантові кошти, а їх не можна спрямовувати на потреби ЗСУ — така вимога держав-донорів, вони дають субвенції виключно на розвиток інфраструктури, щоб працювала наша економіка, а українці мали роботу.

Перший заступник Косівського міського голови Святослав Костинюк розповів: «Після 24 лютого 2022 року Кабмін заборонив з місцевих бюджетів видатки, що не стосувалися оборони, — пояснив Святослав Костинюк. — Було дозволено фінансувати лише захищені статті (оплата праці бюджетникам; нарахування на заробітну плату; придбання медикаментів; забезпечення продуктами харчування; оплата комунальних послуг та енергоносіїв тощо. — А.М.). Минулого року щось робилося у громадах, крім ямкового ремонту і утримання вулично-шляхової мережі? — Запитав міських активістів Святослав Костинюк, і сам відповів.

— Ні! Але за цей час на рахунках місцевих громад всієї України назбиралися мільярди фивень, які не використовували. Тому торік КМУ збільшив перелік статей, за якими можна здійснювати видатки».

Йдеться, зокрема, про благоустрій населених пунктів; про фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту та експлуатаційного утримання інфраструктури у сфері дорожнього господарства; видатки на програми з підтримки Збройних сил, Територіальної оборони (зокрема — матеріально-технічного забезпечення підрозділів Територіальної оборони); придбання матеріалів, будівельних матеріалів, інвентарю та інструментів для проведення ремонтних робіт господарським способом та багато іншого.

Юрій Плосконос і Святослав Костинюк пояснили, що за кошти місцевого бюджету для підтримки ЗСУ можна купувати все, крім зброї. Все — це автомобілі, квадро-коптери (мавіки), тепловізори, зенітні прожектори та багато іншого. Косівська та інші громади району й України їх купують, і в немалій кількості. Але йдеться про бюджетні кошти, що передбачає суворі звітність і контроль.

«Ми не можемо придбати автомобіль чи щось інше для кожного солдата, який про це попросить, чи на прохання його рідних, — пояснив Святослав Костинюк. — Нам потрібен офіційний запит від командира військового підрозділу. Тільки після цього маємо право діяти: розробляти та ухвалювати окрему програму, виділяти кошти і здійснювати закупівлю вказаного у запиті.

Але і це ще не все. Кожну придбану за бюджетні кошти річ можна передавати замовникам лише після підписання акта прийому-передачі, інакше — нас чекатиме тюрма».

Святослав Костинюк додав, що передача автомобілів військовим підрозділам у офіційний спосіб ще не означає, що ними будуть користуватися саме ті військові, яким машина вкрай потрібна. Велика вірогідність того, що нова потужна автівка залишиться при штабі.

Пріоритети

Того дня активісти цікавилися також, чому поклали бруківку біля сільської ради, а не на розбитій дорозі, що веде до Косівської ЦРЛ? Нею автомобілі швидкої допомоги везуть хворих у приймальний покій. Чому не знайшлося незначної, порівняно з витратами на зупинку в Городі, суми для підключення каналізації до Вербовецької школи, де є внутрішні туалети, а діти і досі бігають на вулицю?

Додам питання, з якими у редакцію нашої газети звертаються читачі, часто бачу ці запити у соціальних мережах.

Чому громада не вишукує кошти на поліпшення водопостачання: реконструкцію водогону та очисних споруд, прокладання нових водогонів і каналізаційних мереж? У місті Косові воду подають лише три рази на тиждень: увечері, протягом кількох годин. Йдеться про санітарну та екологічну безпеку мешканців цивілізованого європейського містечка. Дерев’яні вуличні вбиральні стоять не лише в глухій російській провінції, такі є і в центрі Косова. Тимчасом громада міста Городенки цього року реконструює свій водогін, отримала на це чималу субвенцію з державного бюджету.

Люди часто питають, чому в Косівському районі немає притулку для собак-безхатьків. Зграї бігають вулицями, збільшуються у геометричній професії, поводяться афесивно, собаки лякають і кусають пішоходів, у тому числі — дітей. Цього року скажений пес покусав трьох жителів села Лючі. Завдяки пильності місцевого поліцейського (він звернув увагу на неадекватну поведінку тварини) ветеринари вчасно констатували сказ у собаки, лікарі оперативно призначили лікування покусаним. Інакше, хтозна, чим ця історія могла закінчитися. Сказ — страшна, смертельна і заразна хвороба.

Чому не шукають кошти на берегоукріплення території Косівського ліцею ім. І.Пелипейка (колишнього інтернату)? Ріка щоразу вимиває з його території чималі шматки ґрунту.

Питають нас і про те, навіщо в час війни пів мільйона гривень витрачати на оновлення Гуцульської світлиці у НПП «Гуцульщина»? Чи потрібен у Косові ще один етнографічний музей, адже маємо їх тут десятки. Якщо гроші виділяли лише на музей, то, може, варто було придумати щось нешаблонне: природоохоронного спрямування або музей вже діючої експозиції різдвяно-новорічної іграшки у Садибі святого Миколая у НПП «Гуцульшина»? У Косові і досі немає солідного музею Михайла та Анни Павликів. А яким цікавим міг би бути музей сакрального мистецтва і т. п.?

Загалом розмова косівських активістів з депутатами була корисною для обох сторін. Бруківкові акції свідчать про зростання громадянської свідомості українців. Виборці вимагають від влади відкритості, прозорості, звітності; дбають про суспільні справи. Ніхто з присутніх нічого не просив для себе: дайте мені, бо мені/нам «положено». Просили під час планування видатків враховувати передусім потреби ЗСУ та оборони, відтак —лише нагальні; а все те, що може зачекати, — відкладати до кращих часів.

На жаль, спокійна дискусія у сесійній залі припинилася, як тільки її учасники почали сперечатися і перейшли на особистості, причому, це відбувалося з обох сторін. У залі зчинився лемент. Розмова забуксувала. Більшість активістів це зрозуміла і попрямувала до виходу.

Про що промовчали

Варто зазначити, що бюджети місцевих громад за минулих два роки суттєво зросли за рахунок податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) від військовослужбовців. В Україні за цей період сотні тисяч людей одягнули військову форму і отримують стабільну зарплату. 18 відсотків з цих сум надходять за місцем юридичної реєстрації їхніх військових частин. Частка загальної суми ПДФО, що потрапляє до бюджету громади, становить 64 відсотки.

Держава давно поглядає на ПДФО військових і хоче його забрати для потреб оборони, бо вважає, що розпорядиться цими коштами ефективніше. Місцеві громади думають інакше і віддавати їх не хочуть. Депутати не забули того дня згадати про скандальну закупівлю Міністерством оборони яєць по 17 грн за штуку.

Так от, 8 листопада, коли відбувалася зустріч косівських активістів з депутатами, Верховна Рада підтримала у другому читанні та в цілому проект закону про тимчасовий перерозподіл військового ПДФО на розвиток вітчизняного оборонно-промислового комплексу (ОПК).

З місцевих бюджетів його таки заберуть. Парад бруківок послужив ефектною ілюстрацією бюджетного марнотратства і сформував негативну громадську думку — бруківка у містах давно вже стала притчею во язицех в усій Україні.

Загальний ресурс від ПДФО з військових у 2024 році буде спрямовано до спецфонду держбюджету на конкретні цілі, він складатиме 96,3 млрд грн: 45 відсотків — для виробництва та закупівлі спецтехніки і обладнання; 45 відсотків — для виконання програм розвитку оборонно-промислового комплексу (ОПК), виготовлення продукції оборонного призначення; 10 відсотків — для автоматичного розподілу між військовими частинами пропорційно до сплаченого ПДФО, — інформує Кабмін.

«Перенаправлення «військового» ПДФО з місцевих бюджетів до державного загрожуватиме належній роботі органів місцевого самоврядування, які отримали більше повноважень у результаті реформи децентралізації», — прогнозує «Економічна правда».

Очевидно, тепер місцевим громадам буде не до бруківки, не до зупинок і багато ще до чого.

Епілог

Під час цієї зустрічі мені пригадався… анекдот. Смертельно захворів дуже багатий арабський шейх. Для порятунку потрібна кров рідкісної групи і складу. Знайшли таку в одного гуцула. Приїжджають до нього посланці шейха, просять вділити слабому трохи своєї крові. Обіцяють захмарну винагороду. Гуцул погодився, але вимагає плату наперед. Посланці виписують йому чек. Вимагає готівку. Пояснюють: на це потрібен час, а його немає, шейх лежить без тями на операційному столі. Гуцул не поступається: «Гроші — наперед, інакше не дам. Я свою кров добре знаю».

Найбільше мене вразила на цій зустрічі недовіра: жителів громади — до влади; місцевих органів влади — до влади державного рівня, держави — до органів місцевої влади.

Єдиний вихід з цієї ситуації — зростання громадянської свідомості, відповідальності кожного члена суспільства: за стан справ на своїй вулиці, у своєму селі чи місті, громаді, районі і т.д. Одночасно має розвиватися відкритість, прозорість, звітність всіх гілок влади. Як це відбувається у цивілізованих країнах.

«Прийшли документи, що дитина зарахована в швейцарську школу. І там написано: «Понеділок коштує 87 франків, вівторок — 64, середа — 92 і т.д…», — розповідає українка Анна Павлик у соціальних мережах. — Я оторопіла: «Це що, потрібно оплачувати школу?».

«Та ні, — кажуть. — Це, щоб ви знали, скільки все коштує. Це ж ваші гроші».

А в Україні ми знаємо, скільки коштує день навчання? Рік навчання в школі? — пише Анна Павлик. — Це ж наші гроші! Кому ми їх платимо і за що? Ми навіть такі запитання не задаємо. А чому? От із цього і починаються фінансова безвідповідальність і розруха. Всюди».

Аліса Мудрицька.
«Гуцульський край», №46, 17.11.2023 р.

Share