Як звільняється Херсонщина
Андріана Сусак — захисниця України і лідерка Жіночого ветеранського руху. Уродженка села Вербовця Косівського району. Захищає Україну з 2014-го року. З перших днів повномасштабного вторгнення повернулась на фронт.
Нині Андріана звільняє Херсонщину. Ось що вона розповідає про тамтешні реалії і так званий «жест доброї волі»: «Люди — найвища цінність. Заради вчорашніх зустрічей і слів:
— Ми вас чекали.
— Ми вірили.
— Якби ж ми знали, що ви будете сьогодні, ми би спекли щось, зварили борщ.
— Бережіть себе!
Емоції через те, що люди, які майже вісім місяців в окупації без зв’язку, без комунікацій, без свободи, кажуть тобі: «Бережіть себе! Ви голодні?».
Люди, які без зброї виходили на протести проти ворога і відстоювали право жити в Україні, право на свободу — це наші українці.
Люди — найвища цінність: воїни ЗСУ, неймовірно стійка піхота, розвідка, спецпризначенці, Національна гвардія, артилерія — поповнюють заради свободи українців кожного дня небесне військо.
«Жест доброї волі — ЖДВ» — це не те, про що більшість думає.
ЖДВ — це розм’якшення фронту постійно, це кожен на своєму напрямку шукає, знищує, втрачає.
ЖДВ — це правильне планування вищого командування знищення логістичних шляхів, складів боєкомплектів, особового складу ворога.
ЖДВ — це прорвати першу лінію, втрачаючи найкращих.
ЖДВ — це з боєм прорватись у міста і села першої лінії, яких просто немає, і зустріти живих людей з омертвілими очима. Через певний час очі оживають, але саме їм дуже необхідна допомога держави і волонтерів.
ЖДВ — це страх ворога залишити «ленд-ліз» Україні, зганьбитись знову своїми вчинками і, поки прориваються перша та друга лінії, драпати з усієї сили з усім накраденим/побитим, знищеним.
Радіти, що після другої лінії у селах вже більш-менш цілі хати. Тепер у них є свобода і ЗСУ.
Слухати історії про прострілені ноги місцевих, бачити розкрадені ферми, будинки, ангари і… зустрітись лице-в-лице з людиною, яка чекала ворогів, кликала їх і заводила в село, і не змогти зробити те, що треба, бо ми не орки.
Ті дружні сили, які тримали рубіж всі ці вісім місяців з великими втратами, — Слава вам! Ця перемога, беззаперечно, — ваша.
Прошу ті дружні сили, які тримали цей рубіж, але їх вивели перед наступом, не сумуйте. Ми розуміємо і знаємо все, і вам Слава!
За свободу ми не платимо, бо ми її не купуємо. Свободу ми відвойовуємо в боях. Слава тим, хто віддав життя земне заради свободи інших!
Боротьба продовжується, продовжується реалізація тих же стратегічних і тактичних сценаріїв. Волонтерство продовжується, допоки ми не почуємо «Слава Україні!» в кожному окупованому місті і на півострові, допоки не оживуть очі кожного українця», написала Андріана на своїй сторінці у Фейсбуку.
Ми вдячні нашій Андріані за службу і пишаємось нею. Вдячні кожній і кожному, хто боронить нашу країну — у всіх куточках України та за її межами.
Слава героям і героїням!
Жіночий ветеранський рух.
«Гуцульський край», №46, 18.11.2022 року
