Ми живемо у час виповнення пророцтв. Ми живемо у час відплати
Ми вже помстилися за Київ-1918, сторостерзаний, як писав Тичина.
У березні ми дали тягла московитами під Крутами і закрили гештальт, який тягнувся сто років.
І повторили епічний розгром під Вознесенськом на Миколаївщині. І то не так, як у 1920-му, коли стрілецтва ішло на ворожі лави майже без набоїв. А з Джавелінами, артою і прикриттям з повітря. Щоб не було мало. Колони, які йшли на Одесу, стали горою металобрухту.
Ми їм відплатили за «Харків, Харків, де твоє обличчя?».
Ми загнали у лісові землянки залишки їхніх чмонь, хто не встиг відступити з Чернігівщини і Київщини. І досі виколупуємо тих мауглі, що там сидять. Щоб вони більше не насміхалися з воїнів УПА.
Просто зараз ми беремо реванш за історію 300-літньої давнини, де московити на переправі під Переволочною остаточно добили шведсько-козацьку армію, яка відступала з-під Полтави. І поховали наші сподівання на свободу. Тепер на переправах товчуть їх.
І Дніпро несе ворожу кров у синє море. Бочками. Як і було написано. Все справджується. За все воздається.
Так і буде. Аж до останнього пророцтва Маланюка. Коли ’хижеє серце росії половецькі пси роздеруть’. Біблійні часи. Воістину біблійні.
Амінь.