Білим журавлем відлетів у небо
На війні загинув молодий юнак, яворівчанин, боєць Національної гвардії України Владислав Сенчук. Йому було лише 19 років. Не долюбив, не домріяв… Пішов, але не здався! Здійснив подвиг, повставши проти насилля і несправедливості, віддав життя за нову, відроджену Україну.
Народився Владислав у мальовничому селі Яворові 2 квітня 2003 року. Ріс активним і допитливим хлопчиком. Любив батьків і бабусю, але найбільше — свого брата Сергія. Разом ходили до школи, навчалися у Яворів-Безульківській гімназії. Разом відвідували Косівську дитячу школу мистецтв, струнно-смичковий відділ, клас скрипки. Разом ходили рибалити — рибалка була улюбленим заняттям, їхнім хобі. Владислав мав багато друзів, був веселим і життєрадісним.
От як згадує юнака його перша вчителька, Наталія Миколаївна: «Владислав з першого класу був веселим і допитливим хлопчиком. Навчання йому давалося легко, схоплював усе швидко. Був дуже творчою дитиною, брав активну участь у житті класу і школи. Любив музику і спорт. Мав багато друзів, легко знаходив спільну мову з однолітками. Дуже любив маму і бабусю. З повагою ставився до старших. Був надійним захисником для молодшого братика Сергія. І навіть, коли закінчив початкову школу, любив заходити в клас, в якому вчився, сідав за парту і розповідав про свої захоплення і мрії. Владислав у моїй пам’яті залишиться добрим, чуйним, веселим, енергійним хлопцем».
У 2021 році юнак пішов служити у Збройні сили України. А в 2022 році, перебуваючи в рядах Національної гвардії України, став на захист Батьківщини. 7 липня, під час. артилерійського обстрілу в населеному пункті Дементіївка Харківської області, Владислав отримав поранення, несумісні з життям, 11 липня юнак загинув.
13 липня, під час прощання із загиблим Героєм на майдані Незалежності в місті Косові командир Владислава, сказав: «Я з Владиславом — 140 днів, від початку війни. Він для мене — Герой. Сподіваюсь, всі пам’ятатимуть, за що він загинув. Він загинув за те, щоб ваші діти не пішли на війну через кілька років. Моєму синові зараз дев’ять, і я не хочу, щоб він через десять років також пішов воювати».
14 липня Героя-захисника похоронили в рідному селі Яворові.
Ми, жителі села, висловлюємо співчуття і переживаємо страшне горе разом з батьками, рідними та близькими Владислава. Ми всі у вічному боргу перед матерями і батьками за те, що вони виростили таких мужніх і сміливих патріотів.
Молитвою і добрим словом згадуйте Героїв, які боролися і віддали життя за волю України і наше майбутнє. Пам’ять про Владислава Сенчука буде жити в наших серцях вічно, бо Герої не помирають!
Від громади — Віта Копильчук,
староста Яворівського старостинського округу.
«Гуцульський край», №29, 22.07.2022 року
