Не біженці, а вимушені переселенці
Ці люди, які живуть зараз у різних містах Західної України, вони нікуди не тікали, а вимушено перемістилися зі сходу на захід рідної країни.
Чую багато історій про нахабство приїжджих, але, повірте, це — одиниці… Здебільшого — це файні люди і, хочемо ми цього чи ні, їм ще доведеться довгенько тут бути. І не тому, що їм так цього хочеться, а тому, що цього вимагає здоровий глузд, про це їх просять військові…
Повірте, якби ми до них переїхали, теж траплялися би курйози з деякими нашими.
Не ображайте їх! Не провокуйте їх! Не хочете допомагати, то не вчіть їх жити, не робіть їм зауваження, бо цим самим провокуєте їх і нервуєте себе! Ви не знаєте, через що вони пройшли, ви не можете відчути їхній біль, навіть не старайтеся…
Не ставте себе вище за них, вам би це також не сподобалося! Ми не винні, що сталося таке, ніхто не винен. Вони також цього не бажали…
Покажіть не своє «фе», покажіть, які ми тут добрі, які ми віруючі… Бо про нас саме так всі відгукуються
Юлія Таринська,
голова громадської організації «Гуцульські волонтери».
«Гуцульський край», №15, 15.04.2022 року
