Волонтере, з нашим днем!
Вітаю усіх, небайдужих, вірних своїй справі, тих, хто живе доброчинністтю, щирістю, розумінням, віддає себе на жертовний посаг добрих справ…
Цей день не святкуємо, а відзначаємо!!! Його породила війна, він виплеканий і викарбуваний дорогами війни… А Косів не був би Косовом, якби цей день відзначав…( то що за свєто? ) Якось у нас не так, як у людей, на жаль…
Пригадую дні Революції Гідності, волонтерський рух Косівщини «Свій за свого» — робив неможливе посеред можливого: тонни харчів, одягу, медикаментів відправлялось з Косова( Плосконос Юрій, Костинюк Славко та команда — ви — справжні), а про Тетяну Костинюк і її діяльність у реабілітаційному таборі — можна писати книги і знімати фільми…
Працю Тетяни і команди високо оцінюють по всій Україні, пишуть, нагороджують, допомагають…лише, не в Косові… Сумно і страшно від такої байдужості …
Я би ніколи не зрозуміла, як то бути волонтером, якби, в один момент, навіть, не усвідомлюючи того, стала ним…
Дмитро Малкович, побратим з Майдану( Нескорений) зателефонував мені і крізь плач питав мене:
— Олю, чому нічо не робиш, там хлопці у біді, а ми тут дивімось телевізор!!!
З того часу — я «хворію» хворобою «волонтер»…
Пам’ятаю першу поїздку на схід… Зібрали все і поїхали, в переддень Дня Незалежності.. Батальйон Кульчицького( знайомство з Монахом), пройде рік…а цього світлого юнака з Хмельниччини не стане…а у мене, на прапорі залишиться його надпис: “Моліться за нас”…
Потім — дороги війни, блокпости, неосяжні простори України… Лисичанськ, Авдіївка, Попасна, Водяне… Я була знайома з Футболістом, Маєм…була..
Не описати словами відчуття, коли воїни розбирають гостинці і радіють, як діти простим речам: шкарпеткам, рукавицям, тушонці, варенню з суниці, дитячому малюнку, листу…
Десятки, сотні знайомств, у кожного з них — своя життєва історія. ЗСУ, Добробати, воїни з району, ми намагались до кожного заїхати, кожному допомогти…
Потім була ще одна поїздка…і знову збори необхідного, зустрічі у школах, у громадах…
“Жебракування” на війну ніколи не було легким… Тисячі питань, виправдань…сотні відмовок, чому не треба допомоги…
Я вітаю усіх, нас, бо ми, усі, небайдужі і є — волонтерами!!! Я дякую друзям, побратимам, педагогам, учням, медикам, повцівникам організацій, що завжди стаєте у ряди волонтерів!!!
Я можу звернутися до Назара Александрука, до Оксани Мироняк, до Лесі Ванчак — вони не відмовлять ніколи!!! Вітання майданівській родині з Пістиня, що вже вкотре роблять смачні м’ясні закрутки!… Низький уклін, вам, волонтери!!!
Вірю, твердо вірю, що довоюємо, доб’ємо ворога! Дала слово, що буду волонтером до самої перемоги, бо інакше не можна!!!
Ну а про наших, місцевих, у кріслах — мовчу!!! Краще мовчати про волонтера, а з ним — і про війну!!! У районній рожевій хаті — війни нема!!! Тепло, затишно…лиш би ще Оля мовчала — життя би удалось…
Я не про нагороди, не про грамоти — пишіть і нагороджуйте себе!!! Подумайте, що хтось до влади прийшов на “крові”… Знаєте, мені уже не страшно — пережила страх, було де і коли… Розповіла би нині — та кому це цікаво.??
Розумію, що зрозуміти можуть лише однакові по духу!!!
Нас — мало….але, ми — є!!!
Ольга Гарасим’юк 2018 рік
