Кому байдужий Голодомор?

25 листопада під час панахиди в с. Середньому Березові, біля пам’ятного Хреста на честь жертв Голодомору в Україні та скасування колгоспу в селі було прикро чути від священика місцевої парафії Романа Шкабрія слова про те, що байдужість з’їдає українське суспільство. Ця прикрість викликана тим, що знову, як і минулого року, одні і ті ж кілька березунів прийшли вшанувати пам’ять про Голодомор. Невже півторатисячне населення села не спромоглося проявити свою національну свідомість і віддало перевагу побутовим і домашнім клопотам перед святою пам’яттю про невинних жертв Голодомору?

До мертвих, живих і ненароджених звертався наш пророк Тарас Шевченко, аби свято зберігали національну єдність і національну пам’ять. Народ без національної пам’яті про свою історію легко стає здобиччю*для сусідніх агресорів-завойовників, які перетворюють такий народ на «рабів, подножків, грязь Москви». «Моя хата скраю» — девіз байдужих людей. Це найгірше, що може бути в людині, в совісті, в душі, в серці, в сім’ї, в родині. Парадоксально, але коли відкривали пам’ятний знак у 1993 році, то людей був повен сільський майдан, а нині — поодинокі активісти.

А де школа, учительський колектив, інтелігенція села? Що сталося з нашими односельцями, чому байдужість все більше і більше бере в полон українську громаду? На ці питання намагались знайти відповіді виступаючі на мітингу після панахиди. Зокрема голова Березівського осередку Косівської станиці ОУН-УПА Іван Клим’юк наголосив, що Україна не знала страшніших катів, як москалі, які завдали нашому народові стільки горя і смертей. Напевно, і розвинуті, наймогутніші країни світу, як от США, Франція, Німеччина, не відреагували належно на штучний Голодомор в Україні, бо не були належним чином поінформовані про цей найстрашніший в історії людства злочин, коли за один рік, у мирний час, на найродючіших у світі землях було знищено понад 10 мільйонів українців.

Довелось нагадати односельцям і про те, що тисячі біженців від Голодомору знаходили притулок на Західній Україні, яка тоді була під окупацією Польщі, але не зазнала такого страхіття. Навіть у нашому Середньому Березові були втікачі від голоду. їх називали «верховими», бо оселились вони за верхами, за горами, які оточують наше село. Громада села виділила їм ділянку родючої землі, допомогла збудувати хатину і господарські споруди. Вони жили відлюдно, боялись, що червона чума добереться і до Карпат.

Отже, якщо євреї називають праведниками тих, хто врятував євреїв від Голокосту, то чому б нам не називати праведниками тих, хто рятував українців від Голодомору? Натомість комуністична брехлива пропаганда обзивала нас «бандьорамі», вкладаючи в це слово найпаскудніший зміст, а своїх катів — душогубів української нації називали «освободітєлямі».

Пора нам, українцям, відкривати правду про нашу історію, протидіяти ворожій пропаганді, національній деградації, розбрату і самоїдству. І не поборемо байдужості, якщо демонструватимемо застрашеність, потурання ворожим намаганням очорнити наших борців за вільну Україну, за честь і гідність нашої нації. Інакше наша байдужість бумерангом відгукнеться по долях людей не лише села, але і всієї України.

Микола Зеновій Симчич,
член НСПУ і НСЖУ.

«Гуцульський край», №48, 1.12.2017 року

Share