Гуцульські традиції і гумор — у кожному виступі

Спогади до 30-річного ювілею «Осіннього золота»

Аматорський фольклорний колектив «Осіннє золото» святкує своє 30-річчя. Мої спогади торкнуться тих 20-ти літ, коли я була його сумлінною учасницею, а іноді і сценаристом-режисером. Пам’ять береже стільки незабутніх вражень і спогадів, що їх буде важко обмежити газетною статтею.

Найперше зазначу, що серед живих членів колективу, які були при його народженні, залишилось тільки двоє — Н.П.Гоменюк і Я.П.Мамчук.

Ярослава Петрівна — незмінний наш керівник. Саме завдяки їй, її вмінню наполягати, домовлятися і не здаватися, наш колектив і «дожив» до такого поважного віку.

Більшість тих, хто здобував славу для «ювіляра», відійшли у вічність, адже у час його становлення це були пенсіонери. Вони відчували, що «літа на зиму повернули» і щоб не пливли вони в «осінній сірій хмурості» (цитую слова з пісні, яка дала назву колективу), йшли в «Осіннє золото», де можна було поспівати, пожартувати, просто поспілкуватись.

Починали свою діяльність з вечорниць або «посиденьок». Вони були складовою частиною благодійних і святкових обідів, які влаштовував Косівський територіальний центр. Саме він фінансував художніх керівників.

Поступово наша діяльність розширювалась. Виступали ми з нагоди державних і релігійних свят. Не можу пригадати жодного села в районі, де б ми не були.

Згодом, коли колективу було присвоєно звання народного (2000 рік), географія наших поїздок значно розширилась: Вижниця, Путила, Мигово (Чернівецька обл.), Трускавець (Львівська), Рахів (Закарпатська), міста і села нашої області, а потім — і Київ, де разом з ансамблем «Гуцули» брали участь у телевізійній програмі О.Пекун «Фольк-м’юзік».

Чим колектив завойовував популярність? Найперше — своєю фольклорною сутністю. Гуцульські традиції, коломийки, гумор були у кожному виступі.

Та чи не найбільше вражали ентузіазм, запал, енергія, які аматори, попри поважний вік (адже кожному — за 50!), випромінювали зі сцени, заряджали ними глядачів, немов потужний акумулятор.

Почесне звання народного зобов’язувало, ми повинні були його підтверджувати. Свою майстерність колектив шліфував, завдячуючи багатьом небайдужим до народних традицій людям. Серед них: М.І.Равшер-Смєлік, М.Ю.Симуляк, М.Д.Процюк, В.Данилюк, З.К.Романів, В.М.Звіздарик, О.Шкрібляк.

Особливо відзначився колектив своїми самобутніми сценаріями, з якими виступав на гуцульських фестивалях. Це, зокрема, «Бай у Іванихи», «Золоте весілля» і «Косівський базар», який ми показували ще у Рахові — на фестивалі «Євро-центр», що проходив під егідою тодішнього міністра культури О.Білозір.

Дуже хочеться хоч трохи сказати про всіх учасників, бо кожен з них вносив свою лепту в успіхи колективу. Одні — голосисті (Т.Я.Кашинська, І.С.Кабин, Г.А.Власова, З.М.Леонова, Ґ.Ю.Граблюк, М.Поляк), інші — справжні актори (Ю.Бончук, Н.П.Гоменюк, О.М.Гокж, Т.М.Шлапак, Я.Ф.Сорохан, О.І.Корбутяк, П.Калиняк, Г.Рахмадулліна, подружжя Лавруків, Сусаків, Ж.Капінус).

Багато теплих слів хотілось би сказати про В.Ф.Кабалія, І.Ю.Крицкалюка, П.Моканюка, І.С.Бейсюк, М.Гондурак, О.Ватаманюк, про тих «героїнь», що на репетиції доїжджають — Н.Печижак, М.Поляк, М.Слижук, М.Голюк.

Склалися у колективі і свої традиції: відзначали дні народженнь, Розколяду, свята Івана Купала, а особливо зворушливим був день прощення напередодні Різдвяного посту.

Щиро бажаю сьогоднішнім членам «Осіннього золота» здоров’я, Творчої наснаги і ніколи не забувати наш девіз: «Лишень доків Гуцульщина ме на світі жити, доки свої обичаї буде обходити».

Раїса Островська,
учасник колективу «Осіннє золото».

«Гуцульський край», №45, 10.11.2017 року

 

Share