Австрійський цісар бував у Кутах
Як відомо, у 1772 р. внаслідок поділу Польщі Галичина ввійшла до складу Австрійської імперії. На той час Кути вже мали статус міста (з 1715 року) і були відомим центром ремесел і торгівлі.
На чолі Австрійської імперії стояли: Марія Терезія (1717–1780 рр.) та її син Йосиф II, який одночасно вважався імператором «Священної Римської імперії» (1741–1790 рр.). Він був прихильником теорії «освіченого абсолютизму». Наступником Йосифа II у 1792 р. став Франц І (1768–1835рр.). На той час у Кутах вже діяла школа біля греко-католицької церкви (станом на 1785 рік), а в 1794 році було також відкрито початкову школу з німецькою формою навчання.
У часи правління Франца І Австрійська імперія програла наполеонівській Франції чотири війни (з 1792 до 1809 року). На військові потреби Австрії кутські вірмени (парафія) виділили значну кількість коштів. Франц І був змушений видати свою дочку Марію-Луїзу заміж за Наполеона Бонапарта (1810р.). Після поразки Наполеона Франц І був одним з організаторів у 1815 році «Священного союзу», до якого входили Австрія, Прусія, Росія і Франція.
Входження Галичини до складу Австрійської імперії значно обмежило абсолютний вплив поляків, хоча вони домінували, в економічному житті краю. Оцінку цієї події подає видання «Енциклопедія українознавства»: «Належність західноукраїнських земель до Австрії мала рішучий і позитивний вплив на їх політичне і культурне піднесення, зумовивши швидкий національний розвиток і всеукраїнську роль, яку Галичина відіграла в часи царського тиску на Центральній і Східній Україні». Тому не дивно, що громадськість міст та містечок Галичини тепло вітала Франца І та його дружину Августу-Кароліну 200 років тому, в серпні 1817 року.
Ось що писала про цей візит польськомовна «Газета Львівська» від 11 серпня 1817 року №128: «Дня 3-го о 8-й годині ранку приїхали їх вельможності при доброму здоров’ю до Ланчина, першої станції Коломийського циркулю (округу), де оглянули будинок соляної жупи. В Коломиї прийняли у себе військовиків, окружних урядовців та представників шляхти, а після обіду виїхали до Кутів, куди прибули о 4-й годині під бурхливі вітання жителів, які спорудили на дорозі урочисту браму, прикрашену зеленим гіллям. По прибуттю ласкаво допустили до себе військовиків, урядників, духовенство, магістрат. Після цього оглянули вироби сап’янових фабрик. Під вечір освячено місто».
Нагадуємо, що вірменські ремісники були неперевершеними майстрами з обробки козячих та овечих шкір і виготовлення з них взуття (чобіт), які користувалися попитом у Речі Посполитої, а пізніше — в Австрійській імперії.
Слід відзначити, що візит австрійського імператорського подружжя вірогідно був пов’язаний зі сторіччям надання Кутам статусу міста (1715р.), та встановлення для міста герба згідно з привілеєм 1717р. Цим гербом була «пилява» — родовий герб Потоцьких. На блакитному полі був зображений срібний трираменний хрест з бракуючою правою частиною долішнього рамена. Пізніше місто прийняло інший герб. Минуло ще майже сто років від цього візиту, панування династії Габсбургів доходило до кінця. У роки Першої світової війни (1914–1918рр.) Галичина, в тому числі Кути, зазнали значних руйнувань. Місто двічі переходило то до росіян, то до австрійської армії. У ньому залишилось біля трьох тисяч жителів.
Росіяни переслідували українські культурні установи — закривали школи, установи «Просвіти», греко-католицькі церкви. Активні діячі українського руху та церкви були вивезені в глибину Росії. Про жалюгідний стан населення Галичини після вступу на її територію російської армії В.Винниченко писав: «Галичина зруйнована, це тепер край старців, які з голоду справді продаватимуть і честь, і мову, і віру, називаючи себе всім, чим захочуть володарі становища».
У 1918 році в Кутах відбулося багатотисячне віче на підтримку Брестського миру та Української держави. У 2015 році виповнилось 300 років з моменту надання Кутам Магдебурзького права та статусу міста. Але на жаль, незважаючи на зусилля народного депутата Юрія Солов’я, ця подія так і не була належно відзначена, хоча є знаковою для кутчан.
Євген НІМЕЦЬ, директор Кутського історико-краєзнавчого музею.
«Гуцульський край», №34, 24.08.2017 року