Сподвижники не вмирають!
Жити і працювати з цією людиною завжди було великим святом! Та ось — скорботно забились наші серця: пішов із життя Петро Васильович Шкрібляк — славний син українського народу.
Воістину мужньою, мудрою, красивою була його життєдіяльність. Увібравши в своє глибоке серце ще з родинної колиски щире народне гуцульське світосприйняття і світорозуміння, Петро Васильович через десятки літ проніс із собою багату, людяну, добродійну культуру Гуцульщини, підносячи її до загальноукраїнських ідеалів, рис, етнопсихологічних критеріїв і вершин. Любив її природу.
Керівник освітніх установ, директор створеної ним потужної науково-українознавчої філії «Гуцульщина», заступник директора Національного науково-дослідного інституту українознавства, глибокий, принциповий вчений-реформатор, природній філософ, талановитий організатор, Петро Васильович виступав як новатор в усіх сферах життя України і світового українства, підносив національні питання до рівня міжнародних. Обраний на міжнародних конгресах членом президії Міжнародної ради з питань освіти, науки, культури, державотворення, він ставив і розв’язував актуальні питання утвердження України як суверенної, соборної, правової, соціальної республіки, її народовладдя, прав людини, української мови, культури і нації, — їх ролі, долі і місії у спільноті народів Європи й всієї планети. Ділові, добре аргументовані проекти Петра Шкрібляка уважно розглядали Уряд і Верховна Рада, вони лягали в основу діяльності рідної Верховини й Гуцульщини, українознавчих центрів Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Закарпатської областей, всієї України й зарубіжних діаспор.
Благородний інтелігент, невтомний борець за честь, славу і гідність України, за її повну свободу і незалежність, вірний, незрадливий друг, чоловік, батько, дідусь — Петро Васильович Шкрібляк закономірно став прикладом для наслідування, образом-ідеалом сучасного українця.
Нація, держава, все світове українство втратили гордого, добродійного сина свого, революціонера духом, характером, волею, психікою, з бездонною людяною душею. Його діла, його слава, наша пам’ять про нього не вмруть, — бо герої-сподвижники не вмирають! Він з нами і нині, і — в грядущому!
Петро Кононенко,
директор-засновник Науково-дослідного інституту Українознавства (1991–2013 рр.).
«Гуцульський край», №17, 6.05.2016 року
