27 квітня — 65 років початку акції «Вісла»
Цей вірш присвячений великомученицькому українському народу, який пережив страшні поневіряння – депортацію понад 500 тисяч українців-лемків з території Польщі.
Вічна пам’ять жертвам тих подій, низький уклін живим, які, переживши приниження і муки, залишилися людьми з великої літери.
Прийшла пора нам усім об’єднатись!
Прийшов той час й неправда відступила,
Але і правда ще потихо спить,
Гірка недоля нам ламала крила
Й мозіль душі донині ще болить…
Болить душа за зламанії крила,
За ту хатину й батьківський поріг,
За всіх братів, котрих земля накрила,
І за сестер, які не мають ніг…
Ті ноги збиті об чуже каміння,
А чужина – не рідная земля.
В чужій землі вже проросло насіння,
Насіння рідне — так як ти і я.
А ти і я – це українці щирі,
Це ті сини і дочки у батьків.
Рідна земля дає господні крила,
Неправда ж сіє тільки біль і гнів…
Ще скільки, люди, будем спину гнути
Під ту неправду, під фальшивий крик?!
Прийшла пора, вкраїнці, всім збагнути,
Що досить гнутись! Хоч дехто і звик…
Вже досить гнутись й на кістках сваритись,
Бо нас Господь за гріх цей не простить!!!
Пора любити серцем і любитись
Душею так, як сам Господь велить!
Любім же браття й сестри українці
Своє минуле і майбутнє теж.
В своїм сучаснім разом й поодинці,
Адже Господь й земля не мають меж.
Немає меж і в просторі Господнім,
Любові Вишній, що в людських серцях.
Той, хто не любить, той помре в безодні,
А в нас душа вкраїнська, наче птах –
Летить, летить по всій землі і плаче
За біль й неправду, що калічить нас.
Прийшла пора усім нам об’єднатись
В єдине серце! Боже! Прийшов час!
Богдан ПИПТЮК.
м. Косів.
