Богдан Радиш-Маринюк «Хто не оре – не зламає плуга»

(сторінки майбутньої книжки)

Час — руйнівник, але він і творець.
Час і безумець, але і мудрець.
Він і суддя нам, і слуга, і пан,
І вчитель він, і лікар наших ран.

Минали літа, і події, і дати,
Байдужість минала й часи здивувань.
Правда — не кінь. Її не осідлати,
А смерть не пита ні заслуг, ані звань.

Кожен свою проклинає журу.
Кожна лисиця свою зна нору.
А кожне око не бачить себе
І кожна курка до себе гребе.

Мелеться не лише у млині.
Лихом управляють лиходії.
Дурень дума, що усі дурні,
Злодій дума, що усі злодії.

Раз гавкнув пес псові в дворі на світанні:
«Життя не таке вже і песе!
Хоча ми до кістки прибігли й останні,
Без кістки зато бігли перші».

Дайте пораду нам, о небеса!
Дайте пораду нам на злобу дня:
Чи краще мати коня без вівса,
Чи краще мати овес без коня?

Чим ширша річка, тим довша кладка,
Чим краща ружа, тим більше коле.
Чим більша дірка, тим більша латка,
Чим ширша стежка, тим вужче поле.

Коли важкий приходить час,
Молюсь до неба про наш край:
«Візьми, о Боже, все від нас,
Лиш розуму не забирай!».

О, господарко, наша недолуго,
Одна і та ж біда пече щодня:
Коли є кінь, тоді нема в нас плуга,
Коли є плуг, тоді катма коня.

Розум — господар, рука – помічник,
Сумнів — товариш вразливий.
Ранок — пророк, день — трудівник,
Вечір — суддя справедливий.

Стихіє природи, й тебе мені треба,
Коли є вогонь і вода при огні,
Коли вітер є, що ламає дерева,
Але й обертає жорно у млині.

Любов — огонь, розлука — вітер. Власне,
Про них двох і задумано цей вірш:
Слабкий огонь, коли є вітер. Гасне,
А сильний — розгорається сильніш.

Не одна у цім світі є даність,
Та я вам нагадаю одну:
Пошануємо нині ми старість,
Завтра старість і нас пошанує.

Які життєві не були б уроки,
Які б поняття не переплелись,
Та кожні попередні наші кроки
Наступними також були колись.

Ліву ногу не змінить на праву.
Дідо не народить онучати.
Починати легше всяку справу,
Аніж потім справу ту кінчати.

Тям, шукаючи до пари,
Ту, що з чорною бровою:
Краще буть хвостом у пави,
Ніж В гадюки головою.

Як в незнайомий дім, о друже , йдеш,
То пам’ятай перед тим входом ти:
Зайти і вийти — не одне і теж:
Бува, що вийти важче, ніж зайти.

Істина та вже давно не нова,
Що в безголових є теж голова.
Що муха в родичі пре до вола,
Що і в день творяться темні діла.

О, ця життєва круговерть!
О, це летіння відчуття!
Той, хто не думає про смерть,
Не думає він про життя.

Кожен по-свойому тина городить.
Кожна корова своє сіно рума.
Мудрий подумає, а потім зробить,
Дурень же зробить, а потім дума.

Краще не втікати від біди,
А калача їй дати до води,
Навішати ковбас їй на плече
І та біда сама од вас втече…

«О! Хитрість лисиці не візьмеш на гріш! –
Казав хтось – «немає їй міри …».
Але той від неї був, видно, хитріш,
Що шапку носив з її шкіри…

Share