Там, де Лючка круто в’ється
На Гуцульщині, мабуть, немає такого села, де б не було хоч одного майстра декоративно-ужиткового мистецтва, а часто вони живуть цілими родинами. Про одну з таких родин — розповідь у цій статті.
Вони обидвоє народилися у мальовничому гуцульському селі Лючі на різних берегах річки Лючки, що немов змійкою в’ється попід круті гори. Мова йде про сім’ю Михайла і Любові Рибчанських. їх об’єднали кохання і любов до мистецтва. Потяг до творчості у них виник ще в дитинстві. Змалку любили малювати. І так дотепер.
Пан Михайло — художник-живописець, різьбяр по дереву, майстер художніх меблів. Народився у серпні 1952 року в селі Лючі. Працює художником-оформлювачем у Березівському лісництві. Закінчив Косівське училище прикладного і декоративного мистецтва. Малює живописні картини у стилі реалізму. Вони вражають яскравістю і витонченістю. Різьбити почав також у дитинстві. Працюючи в лісництві, вирізьбив декоративні вивіски, вітрини, вказівні знаки. Зараз займається різьбленням диких звірів. Для різьби використовує переважно липу, зрідка ясень, вільху та інші породи листяних дерев. Нещодавно почав виготовляти сувенірні меблі з дерев’яних колод.
Талант пані Люби багатогранний. Має хист не тільки до творення художніх образів на полотні, але й до писанкарства, виготовлення різних сувенірів, організаторські здібності. Народилася 14 березня 1957 року. Навчалася у Снятинському культурно-освітньому училищі. У 1990-х роках працювала директором Народного дому в рідному селі. У 2007-2008 рр.— культорганізатор Лючанського Народного дому.
До кожного свята пані Люба придумує і виготовляє різні сувеніри з національними ознаками. Великою популярністю стали різдвяні вертепи, маленькі ялинки, новорічні віночки та підкови, підсвічники. До Дня Валентина виготовляє сувеніри, які набагато кращі за китайські і турецькі. Прекрасні речі творить до Великодня: писанки з курчатком, декоровані кошики, інші оригінальні композиції. Постійно перебуває у творчому пошуку, вдосконалюючи своє вміння. Сувеніри виготовляє переважно з природної сировини, яка практично валяється на землі.
Своє вміння пані Люба передала двом дочкам — Уляні та Марії. Вони залюбки вишивають картини та ікони, розписують писанки, виготовляють сувеніри.
Ще одна важлива річ. Український ринок взяв у полон китайський низькоякісний товаром, виготовлений зі шкідливої сировини. Пані Люба і пан Михайло виготовляють набагато кращі речі, до того ж з натуральних матеріалів. Чи не подумати б нашим економістам про те, що такі майстри можуть не лише робити гарні сувеніри з національними елементами, але й фінансувати вітчизняну економіку. Чому б не підтримати їх?
Родина Рибчанських каже, що не творить заради грошей, а заради відчуття прекрасного. Багато своїх виробів дарують близьким і знайомим. Мають багато замовлень з різних регіонів України.
Пані Люба повністю віддана українській культурі, відстоює її високі моральні цінності. Вона активно відроджує давні сільські звичаї. Ось уже три роки поспіль проводить давно призабуту і майже втрачену в радянські часи традицію «Варити Петра», яку ще називають «Петрівщина». її святкували 12 липня в день рівноапостольних Петра і Павла. Це свято колись вважалося днем пастухів. У давнину воно було насичене цікавими забавками і святкуваннями. Гуляння тривали аж до ранку. З розповідей старожилів пані Люба відтворила ці забави у формі фестин. На свято приїжджає багато гостей, у тому числі і вихідці з села.
Минулого року подружжя Рибчанських побудувало на власному подвір’ї капличку за власним проектом. На стіні каплички пан Михайло намалював краєвид рідного села і церкву. У пана Михайла і пані Люби ще багато цікавих творчих задумів. Нехай Господь допомагає у їх здійсненні!
Юрій Атаманюк.
