Рік казок?

Однією з наболілих тем в Україні є питання молодіжної політики. Чи існує така політика взагалі? Спробуємо з’ясувати.

2009 рік був проголошений Роком молоді в Україні. Та, на мою думку, його можна буде назвати «Роком казок для молоді».Чому? Бо наближаються чергові президентські вибори. А з ними — і звичне для української політики зростання агітації серед молоді. Лунатимуть стандартні гасла на кшталт: «Молодь — наше майбутнє». Та за гучними фразами криється велика політика. Як тільки вельмишановна Верховна Рада визначиться з датою проведення виборів, почнеться всебічна агітація населення, зокрема молоді. Здійснюватиметься вона різними методами: молоді обіцятимуть різні блага, проводитимуться безплатні концертні тури Україною, різноманітні розважальні акції тощо. Лунатимуть солодкі обіцянки на кшталт підвищення стипендій, поліпшення соціальних, благ, введення системи молодіжного кредитування і т. ж. Але, згадаймо, скільки разів ми чули такі обіцянки?

Майже вісімнадцять років у нашій країні постійно говорять про допомогу молоді, проте реальних кроків, на жаль, зроблено не так багато. Багато політичних партій мають свої молодіжні організації. Проте діяльність цих утворень ледь помітна, адже більша їх частина «діє» тільки на папері. Щодо тих молодіжних організацій, які таки функціонують, то навіть з оптимістичної точки зору важко стверджувати, що вони роблять серйозні кроки у молодіжній політиці. Адже більшість з них створюються для захисту інтересів «спонсорів», а не інтересів молоді.

Сьогодні, як не прикро, ми змушені констатувати той факт, що систематичної та цілеспрямованої молодіжної політики в Україні практично немає. Тому не дивно, що молодіжні організації здебільшого лише висувають гучні гасла, але не роблять жодних реальних дій для їх реалізації. Єдиними, хто реально захищає інтереси молоді, є органи студентського самоврядування, а також, частково, студентські профспілки та нечисельні незалежні молодіжні організації, котрі ледве-ледве зводять кінці з кінцями. їхнє фінансування вимірюється навіть не в гривнях, а швидше в копійках.

Отже, політичні сили купляють наші голоси на виборах, платять за них своїми примарними обіцянками. А ми злітаємось на них, як бджоли на мед. Але вибори минають, і у молоді відкриваються очі. Кожен починає розуміти, що його просто використали:
Більшість із нас давно звикла цо того, що політики обіцяють одне, проте потім роблять зовсім інше. Ми звикли до постійного лицемірства та нещирості, котрі ллються на нас з телеекранів і радіоефіру. Нам постійно твердять про те, що люди повинні працювати на благо народу, постійно говорять про ідеали і, в той же час, самі їх руйнують своїми вчинками. Нас обдурюють і використовують, після чого викидають, як непотрібну більше річ. Внаслідок цього в суспільстві зростає апатія до всього, що відбувається навколо. Відбувається втрата моральних цінностей, розчарування в авторитетах.

В той же час в нас намагаються розвинути почуття патріотизму методами старої радянської системи: «зганяють» на святкові дійства, на котрих всі плачуться на стражденне життя. Невже такі методи можуть прищепити нам відчуття любові до рідної держави, в якій почуваєш себе так, немов ти сирота при живих батьках? Невже у власній державі ми нікому, крім себе, більше не потрібні, за винятком кількох передвиборчих місяців?

Такі риторичні питання можна продовжувати до безкінечності, але ситуація від цього не зміниться. Молодь — не та суспільна сила, на яку можна опертися, бо потребуємо так багато. Для політиків ліпше піклуватись про пенсіонерів, адже вони дадуть більше голосів, та й ними легше керувати. А молоддю не дуже покеруєш, якщо не маєш в неї авторитету.

Я не буду перераховувати всіх проблем, з якими молодь зіштовхується щодня. Це зайняло би декілька томів наукової роботи. Причина такої ситуації залежить від небажання влади сісти за стіл переговорів і зробити конкретні кроки у вирішенні цих проблем. Молодь має колосальне бажання працювати та змінювати на краще суспільство, в якому живе. Владі, вочевидь, не потрібна активна, принципова молодь. її цікавить тільки електорат на виборах .

Політикам слід зрозуміти, що реальне, а не паперове залучення молоді до вирішення суспільних проблем дасть набагато ліпші результати, ніж проведення «халявних» передвиборних концертів та інших акцій.

Ми вже звикли жити від виборів до виборів. Наше життя триває у коротких перервах між ними.

Тетяна Павлюк,
випускниця Косівської ЗОШ № 2.

Share