Повінь — біда, та не для всіх
Несправедливість існувала завжди, і тепер процвітає. Правда теж була, є і буде вічно. Є ще багато людей, які хочуть, щоб їх незаслужено хвалили, і в той же час ніхто не хоче, щоб його несправедливо очорнили. Було і залишається нахабство. Його часом важко або й неможливо розпізнати. Воно хитро приховується і серед керівників, і серед простих людей.
Хіба не нахабство, коли людина людину хоче очорнити несправедливо? Хіба це добре, коли окремі люди хочуть узяти від держави те, на що не заслуговують? А хіба це по-людськи, коли брат братові в біді не подасть руки, а підло і нахабно підставляє ногу, щоб той, слабший, спіткнувся і впав?
Мені здається, що теж негарно, коли в сусіда чи товариша біда, а ми в той час пиячимо, веселимося без усякої на те причини, насолоджуємося життям і навіть у цій біді намагаємося його обікрасти, відібрати те, що йому дає держава.
Придивімося до людей, які поряд з нами, поспілкуймося з ними і тоді побачимо, хто вони є насправді. Як можна терпіти, коли заможна людина, проживаючи біля дороги і маючи власний автомобіль, хитрощами вимагає допомоги в той час, коли на віддалених присілках села живуть хворі люди, старі і немічні, не мають жодного транспортного і навіть пішохідного доступу до зовнішнього світу?
У той час, коли наша держава, її керівництво, коли весь світ намагаються нам допомогти, коли до нас приїхали чужі люди, щоб допомогти в біді, тяжко працюють, живуть у непристосованих умовах, у цей час окремі нахаби пиячать і тягнуть усе, що тільки можуть, прикриваючись стихією. І ще й кричать: «Допоможіть нам у біді!».
А що ж самі вони роблять? На біржі тривалий час отримують гроші, займаються бізнесом чи виїжджають на заробітки (шабашку), торгують лісом і знищують його у Карпатах до кінця, розбивають наші і так погані дороги, і на весь голос кричать: «Допоможіть!».
Чесні, добросовісні і працьовиті люди не зможуть утримувати на своїх плечах таку велику кількість всіляких шахраїв і негідників.
Схаменіться, люди!
Андрій Петрук,
с. Великий Рожин