З історії церкви Петра і Павла у Космачі
Ви вже, певно, чули, чим прославилася оця церква, Петра і Павла, у Космачі. Так, це саме тут парафіян не пустили в храм на службу до Різдва — бо, бачте, “ми так звикли” святкувати його 7 січня. Церква ця зараз є частиною ПЦУ, а до того, я так розумію, була у складі РПЦ.
Про цю історію, якщо не в курсі, ви запросто прочитаєте деінде, а я нагадаю одну, точніше, дві сторінки із історії цієї церкви.
З 1964 року, у дрімучі радянські часи, священиком у ній був такий собі отець Василь, на прізвище Романюк. Якщо вам ці ім’я і прізвище ні про що не говорять — не дивно, бо в історію України він увійшов під чернечим іменем Володимир. А увійшов він — як патріарх Київський і усієї Руси-України УПЦ КП. Той самий, який був похований 1995 року під стінами Софійського собору.
Так от, отець Василь, будучи священиком цієї космацької церкви — хрестив у ній одного журналіста, літературного критика, будівничого Київської ГЕС, родом із Черкащини. Звали того журналіста В’ячеслав, а прізвище він мав — Чорновіл.
Це одна така от історія. А друга — трохи згодом, 1970 року, в УРСР заарештували відомого історика і на той момент уже політв’язня Валентина Мороза. Так от отець Василь Романюк не побоявся виступити на його захист — за що отримав заборону на службу, парафію розпустили, а самого священика невдовзі заарештували і заслали у мордовські табори.
Такі от історії одного храму у Космачі, де тепер не пускають людей на службу, бо “звикли святкувати Різдво 7 січня”. Що тут скажеш…
Хіба що згадаєш вірш Василя Герасим’юка, який зараз якось інакше звучить, правда?
– Що таке, мамо, Космач? Скільки присілків у нього?
– Сину, це материн плач. В неї немає нікого…
