«Спогад» Миколи Гушула
СПОГАД
О, скільки то минуло літ,
А я – так добре чую
Дитячий сміх і вчителів,
І рідну школу тую.
Як ми ходили босяком –
Бо нічого узути,
І хоч на дворі вже мороз –
А в школі треба бути.
І татові щирі слова,
Для мене – молитвеник:
Учися синку, розумним будеш,
Як Федір Погребенник.
І ми учились як могли,
Писали на газеті,
Чорнило – з ягід бузини,
А рисік – для малечі.
Були тоді страшні часи,
Вивозили в Сибіри,
Людей по тюрмах мордували
Аби вони «прозріли».
Як свята в школі називали
Привичкою старою,
Як з братом потайки від школи
Ішли ми з Колядою.
І як нам дякували всі,
Давали яблука, горішки,
Часом давали копійки
Маленьким хлопчикам навтішки.
Як на Різдво з охотою
Ми у «Пастирі» ходили,
Був у нас Ангел, Три царі і пастушки,
Що з шопкою ходили.
І не забути нам ніколи
Давній звичай правічний:
Церковне братство на Різдво
Співає «Бог предвічний».
О, скільки то минуло літ –
Пливуть літа рікою …
Лиш спогади – німе кіно
Пливуть переді мною.
Мені здалося ніби я
Стою десь над рікою,
Місяця блиск, світло зірок
Над хатою старою.
Нема старому вороття,
Й вертати йго не треба,
Ми віримо у майбуття,
І в цьому є потреба.
Дописав вірша редакції 2019 року.
Микола Гушул. 17 січня 2025 року.
