Музей трьох поколінь
Часто згадую слова Лесі Українки «бо в серці маю те, що не вмирає».
Це про Любов. До родини, до справи, до навколишнього світу, і, звісно, до себе. На моєму життєвому шляху таких людей стає з кожним днем більше. Хіба це не щастя?
Ми у Косові. Другий день родинного туру «Літо в Карпатах». Тільки ввечері зрозуміла, що лише другий день, а вражень — море.
Вчорашнє відкриття — Музей «Дєдик». Музей трьох поколінь або музей трьох тат, по-гуцульськи «Дєдик».
Найстарший дєдик — старійшина родини Богдан Радиш, письменник та громадський діяч. Його син, Мирослав Радиш, майстер художніх виробів з дерева, викладач Косівського інституту декоративного мистецтва. Наймолодший — Едуард Радиш, — колекціонер та ініціатор створення музею.
Мої пальці ніжно торкалися стьожків на вишивці, відчували борозенки різьблення, гладили розписи скринь, черпаючи енергетику митців багатьох поколінь. Хтось знаходить місця сили серед скель чи купи каміння, я ж знаходжу їх серед творінь рук Майстрів. Тут і зараз про Майстра Мирослава Радиша.
Хай руки не відчувають втоми, джерела натхнення будуть повноводними, а учні спраглими до знань.
Кожен день відкриваю Україну та українців. І все більше люблю. Так важливо мати в серці те, що не вмирає…
Ваша Наталія Скорик і Скарбничка мандрів
