«Галька вже копає!»
Копання бараболь культурно та емоційно для українців — подія світового масштабу, повірте, не менша за бразильські карнавали, баварські октоберфести чи паломницькі хаджі.
До цієї події готуються заздалегідь, латаючи мішки, любовно перескладаючи ґралі та перераховуючи потенційних копальників і збиральників. Напруга зростає ближче до середини серпня, і під вересень атмосфера у галицькому селі стає схожа на нервове заціпеніння у салуні Дикого Заходу, коли всі схопились за свої кольти і чекають першого пострілу.
І постріл лунає. Усереднена «цьотка Галька» виходить з відром і рискалем на город, шифруючись, ніби просто щоб накопати пів відра собі до борщу, але примружені підозріло оцінюючі погляди сусідів через паркан миттєво січуть ситуацію і все вибухає.
«Галька вже копає, а ми — ше не!!!».
В старих і малих починає нестерпно пекти «в одному місці», і ціла армада висипає на городи, з відрами, рискалями і мішками.
Джек Лондон описував у своїх творах, як на Алясці картоплею лікували цингу, але на Галичині бараболя стає справжньою панацеєю. Вона лікує артрити, варикоз, гарячку, тиски, гіпертонічні кризи і нівелює геронтологію як явище. Старі і немічні встають з ліжок і шкандибають з відром на город, щоб підзбирувати, бо не пасує лежати і вмирати, коли всі на городі.
В першу годину копання чітко розподіляються всі ролі — хто, що і як. Терміново набирають по мобільному всіх синів і дочок в місті, котрі покидають свої ноутбуки і офісні роботи та линуть в село, реалізовуючи свої ще в дитинстві намертво прищеплені комплекси вини перед батьками, — ніби за покликом професійного гіпнотизера, котрий дає умовний знак.
Тільки тоді, коли все викопане, посортоване, зсипане і накрите — буремна галицька душа вспокоюється, ніби після катарсису, і вертається до буденних справ.
І вже коли пограбані бадилля горять на городах, пускаючи красивезні вертикальні стовпи диму у небо, як ритуальні вогнища племен сіу та команчів — стає невимовно легко. Галичанин стоїть, спершись на граблі, і дивиться на той дим. Бо в тому димі повністю згорів він минулорічний і тепер обновився, як немовлятко. А в його очах, як на інформаційних табло Термінатора, пролітають цифри тільки йому зрозумілої статистики — ціна на бараболю цього року, кількість викопаних мішків, кількість зламаних держаків і кількість днів, виграних у сусідів у змаганні за фінал.
Рік закінчився, дякувати Богу.
Володимир Гевко, письменник, м. Тернопіль.
«Гуцульський край», №35, 10.09.2023 року
