Кому війна, а кому мама рідна

Історія нашої держави йде по колу. І  час від часу на долю, то одного то іншого покоління, випадає боротися за її волю, віддавати своє життя за добробут, за мирне і спокійне життя наших дітей та внуків. Ми дивуємося, чому одні свідомо йдуть добровольцями на війну, а інших і танком не затягнеш навіть на мирний захід. Одні з себе останню сорочку віддадуть, а інші дивляться, як би на біді ще й заробити. Дехто б`ється, як риба об лід, із шкіри вилазить: як?, чим?, кому – допомогти?; а дехто за цим всім зі сторони спостерігає і зухвало осуджує: – Вони те зробили не так і, он те не так і т. д… А коли їх спитаєш: – а як? Відразу є відповідь: – Не знаю як, але не так!

Звичайно, кожна людина може помилятися. Не помиляється той, хто нічого не робить. Але що таке помилки?  Це – уроки, навчання. Існує поговірка, що тільки дурні вчаться на своїх помилках, а всі решта – на чужих. Ми радо вивчаємо чиїсь помилки, але не дуже тішимося, коли хто зверне увагу і на наші.

Вже більше року, як ми зрозуміли – Україна в небезпеці. Писали, кричали, просили, говорили… Із закликом рятувати державу вийшли на Євромайдан.  Але почули, зрозуміли не всі. І тут розділилися на групи. Одні перезимували на Майдані і заробили собі немало болячок на ціле життя. Інші поранені. А найсміливіших Господь вподобав і забрав до своєї Небесної сотні. Багато небайдужих ділилися своїми статками, а дехто і останньою копійкою чи куском хліба. А решта?… Спостерігають, чекають і обговорюють всіх попередніх. Коли не буде що сказати, то придумають, додадуть (вибачте – добрешуть), вони все одно нічим не зайняті.

Але ніколи, за все своє існування, Україна не знала такої небезпеки, як сьогодні. Українці ніколи не зазіхали на чуже, завжди тільки боронили і захищали своє. Боротьба точилася завжди, але колись не було такої зброї, отже і такої небезпеки.  Тому сьогодні, як ніколи, ми мусимо сконсолідувати  свої сили і розум, свою працю і можливість.. Ми уміємо дивувати світ. У нас природа не така, як у всіх; земля краща, ніж в інших; нашому менталітету, підприємливості позаздрить кожен; а наших кмітливих і працьовитих людей чекають по всьому світу. І навіть у боротьбі ми змусили весь світ задуматися про життя по іншому.

На сьогоднішній день найбільше здивування – це волонтери. Владі потрібно було 23 роки, щоб розвалити, розікрасти армію. Волонтери всього за півроку взяли під свій контроль всі військові формування: одягли, взули, забезпечили всіма можливими засобами захисту, а ще й стабільно забезпечують продуктами харчування. На запитання: – Чому в Україні сьогодні немає ядерної зброї? Даю точну відповідь: – Тому що її не завезли волонтери! (жарт).

В Косівському районі є багато активних, небайдужих людей, волонтерських груп, про яких можна знайти чимало інформації в соцмережах. А я б хотіла розповісти про особливого волонтера – жінку, яка з перших бойових днів на Сході України опікується блокпостами та цілими батальйонами. Цю, невеликого зросту і невеликої комплекції, жінку, за її чуйне, добре серце молоді бійці ніжно назвали – «Мамою». ЇЇ чоловік, старшина – «Таксист», відразу після Майдану з батальйоном МВС пішов на передову, де знаходиться і сьогодні.

Вдома на них чекає 16–річний син, який теж неодноразово, допомагаючи матері, побував із нею на сході. А моляться за них матері: одна в Микуличині, а друга у Вижньому Березові. Ще рік тому їхня сім`я займалася підприємницькою діяльністю, але знайшлися «добрі люди» і допомогли позбутися майже всього. В  пошуках правди вийшли на Майдан, за неї рідну воюють і сьогодні на полі бою. Незважаючи на власні життєві проблеми вона знайшла силу, час, мужність, мудрість допомагати військовим. Дебальцеве і Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Маріуполь, Станиця Луганська, і ще багато населених пунктів та блокпостів, які два рази на місяць відвідує, забезпечує всім необхідним «Мама». Звичайно без підтримки місцевих активістів вона не змогла б регулярно постачати все необхідне на фронт. Але і тут вона зуміла організувати людей, налагодити контакти і, як результат, «механізм» працює.

Починаючи із серпня місяця волонтерка їздила власним бусом, коли бої активізувалися – машину розстріляли «сепарати», ремонтували всі гуртом. А жінка задумалася – кого ж взяти у дорогу на підмогу.  Тут і нагодився побратим, ще й хороший водій, який давно поривався поїхати на передову. Отак і працюють:  жінка уже 18 раз готується в дорогу. І не зупиняють її ніякі проблеми, тому що вона завжди просить Бога про поміч. А коли з Господом, то все вдається.

Але як уже говорилося на початку цього допису і тут знайшлися потрібні люди, які не в змозі щось корисного зробити ні для себе, ні для ближнього, а здатні тільки говорити, «кинути кістку недовіри», щоб нікому не хотілося робити чогось доброго. Один із представників районної влади захотів пересвідчитись і донести до громади правдиву інформацію про роботу саме цієї волонтерської групи. Його їм`я, як і імена всіх решта не називаю свідомо з метою безпеки. А слова його передаю дослівно: «Якби не волонтери, то ми б цю війну вже програли. Бо держава, на сьогодні, окрім такої-сякої зброї більше нічого путнього не дає. Розмови про якісний одяг і харчування – мильна бульбашка. Добротним одягом, свіжими продуктами, електрогенераторами, бензопилами, звичайними ключами до ремонту техніки і т.д. військових забезпечують лише волонтери. І найбільше чого бракує зараз – це доброго командування у війську і чесного керівництва у державі».

Можна тільки догадуватись, які щасливі були солдати, коли «опікуни» приїхали готувати Святу Вечерю та ще й з повним бусом різдвяних смаколиків та подарунків. Військові щиро дякували волонтерам, а ті в свою чергу дякували  всім, хто організовує збір на місцях. А сьогодні, хоч може із запізненням, хочу щиро подякувати за ці Різдвяні свята, м`ясну продукцію, багато ліжників і ковдр, за все добро зібране для наших захисників – працівникам НПП «Гуцульщина» і їхньому керівнику Пророчуку В.В., сільському голові Григорчуку В.В. та мешканцям села Снідавки. Нехай Господь повертає вам сторицею.

А проходячи час Великого посту, згадуємо настанови Господа нашого Ісуса Христа: «Нагодуй голодних, спраглим дай пити, відвідай хворих, не забудь ув’язнених, пожалій змучених, утіш скорботних і тих, що плачуть; будь милосердний, лагідний, добрий, тихий, довготерпеливий, жалісливий, незлопам’ятний, благочестивий, щоб Бог прийняв і твій піст, і вдосталь дарував плоди покаяння». Сенс посту  – у вдосконаленні любові до Бога і ближніх, тому що саме на любові грунтується всяка доброчинність. В черговий раз звертаються волонтери до нас, а ми в свою чергу звертаємося до всіх щирих українців – християн: поділитися, хто чим може, підтримати наших вояків і допомогти їм відчути святковий Великодній настрій. Вони чекають від нас і смачної Паски, і запашної ковбаски, і писанку, і яйце, і хрінницю…. А нам вони гарантують, найважливіше: життя в мирі та спокої.

Окремо звертаюся до сільських голів, будь ласка, не чекайте вказівки зверху, згадайте свою оперативну працю в час Майдану: проявіть ініціативу, киньте клич по селу. На сьогодні дуже потрібні всі гігієнічні засоби та креми, шкарпетки, труси, майки, а в загальному:  хто що зможе, хто скільки зможе і, завезіть зібране в Косівську школу–гімназію, а безстрашні волонтери порозвозять все по блокпостах та  лінії розмежування. Якщо комусь незручно до гімназії, то склад громадської організації «Косівський Майдан» завжди відкритий для вас. І повірте, Господь із відповіддю не забариться. Ми разом здобудемо перемогу. Слава нашим захисникам! Слава Україні!

Ганна Рибчук
Голова ГО «Косівський Майдан»
067 137 94 49