Казка «Роздуми дуба»
На крутому схилі гори ріс старезний одинокий дуб. Щоденно він загадково похитував своїми вітами і щось собі шепотів.
Найбільше його сиву голову тривожило те, що люди нещадно вирубують ліси.
Кругом нього тому уже була пустка. Не залишилось жодного великого дерева. Старого дуба не зрубали, бо він був трухлявий, не придатний ні на паркет, ні на будову. Був дуже- дуже старий.
— Чому люди роблять собі гірше, — сумно думав велетень, — ліси — це легені планети.
Якось вдосвіта прийшов до нього молодий гуцульський газда і попросив допомоги: у нього важко захворіла донька.
Здавна відомо, що дуби мають велику лікувальну силу.
Ось і звернувся молодий батько до єдиного дуба на схилі гори у розпачі, як на останню надію, бо лікарі уже нічим не могли допомогти його дитині.
Жаль стало дубові дівчинки і він промовив:
Візьми мою гілочку, звари і скупай у купелі свою милу дівчинку. Я її знаю, вона чемна і ввічлива – завжди зі мною вітається, коли грається під моїми кронами із моїми красивими жолудятами. Вона обов’язково одужає.
Через деякий час молодий батько разом із всією сім’єю прийшов подякувати дубові за допомогу: його дочка справді одужала.
Дуб теж дуже втішився новині, але разом із сльозами радості у нього покотилися великі градинки сліз за безжально знищеними деревами у лісі.
Мар’яна АНДРУСЯК,
с. Старий Косів
