Договір позики грошей

Одним з найбільш розповсюджених на сьогоднішній день видом цивільно-правових договорів є договір позики.

Відповідно до глави 71 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду і такої ж якості.

Договір позики треба укладати у письмовій формі. Винятком є випадок, коли договір укладають між фізичними особами і його сума не менш як у десять разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. У цьому випадку його можна  укладати також в усній формі.

Недотримання письмової форми договору не призводить до його недійсності, але в цьому випадку сторонам неможливо довести свої точки зору в суді шляхом посилання на дані свідків (ст. 218 Цивільного кодексу України).

Договір позики є реальним договором і вважається укладеним тільки з моменту фактичного передання грошей або інших речей позичальнику.

Стаття 1048 Цивільного кодексу України передбачає, що позикодавець має право на отримання відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок отримання відсотків встановлюється договором. Якщо договором не встановлено розмір відсотків, його визначають на рівні облікової ставки НБУ. Винятком з цього правила є випадок, коли договір позики укладають між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і його не пов’язують зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією з них. У цьому випадку договір вважають безвідсотковим. У разі відсутності іншої домовленості сторін відсотки виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Якщо договір позики є безвідсотковим, то позичальник може повернути гроші достроково, якщо інше не передбачено договором позики.

Досить часто виникає ситуація, коли, позичаючи гроші, люди звертаються до нотаріуса за нотаріальним засвідченням справжності підпису на розписці. Оскільки розписка має характер угоди, а саме — договору позики грошей, нотаріус відмовляє у засвідченні справжності підписів на такому документі. Тому все-таки доцільно укладати договір позики.

За бажанням сторін такий договір може бути нотаріально посвідчений. Нотаріальне посвідчення дає гарантію того, що гроші будуть повернуті, оскільки нотаріус допоможе грамотно скласти текст договору, який передбачатиме важливі нюанси (умови), у тому числі термін і місце повернення грошей.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Тому гроші, які позичають чи беруть у позику, також є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, і розпорядження ними мають здійснювати за згодою другого з подружжя. При укладенні договору позики в нотаріальному порядку, якщо особа, що бере позику чи дає гроші в позику, перебуває в шлюбі, наявність такої згоди є обов’язковою, що забезпечить в майбутньому уникнення спорів щодо правомірності договору.

Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у термін та в порядку, що встановлені договором. Позикодавець у свою чергу, відповідно до ст. 545 Цивільного кодексу України, на вимогу позичальника зобов’язаний видати йому розписку про повернення боргу частково або у повному обсязі. Наявність розписки у позичальника підтверджує виконання ним свого обов’язку.

За нотаріально посвідченим договором позики, у разі неповернення боргу, позикодавець може звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про стягнення заборгованості на підставі пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадять у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1999 № 1172.

С. ФЕДИНЧУК,
приватний нотаріус
Косівського районного нотаріального округу.