Менінгококова інфекція
Менінгококова інфекція (МІ), або менінгококова хвороба, є однією з найактуальніших проблем сучасної медицини, зважаючи на її глобальне поширення, високу летальність, часту інвалідизацію у період видужання, а також схильність до виникнення масових епідемічних спалахів та швидкого поширення серед людей. Саме через ці особливості Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) віднесла менінгококову інфекцію до групи особливо небезпечних та систематично контролює захворюваність.
Постійним епідемічним осередком цієї патології в останнє десятиліття було східне Середземномор’я і так звана субсахарна Африка — країни, розташовані південніше Сахари. У США щорічно виникає від 2400 до 3000 випадків менінгококової інфекції, летальність від якої становить близько 10 %.
В Україні епідемічний спалах менінгококової хвороби закінчився в середині 80-х років минулого століття. Але в останні роки знову відзначено поступове підвищення захворюваності, її рівень коливається у межах 1,92-2,0 на 100 тис. населення (1000 випадків на рік).
Відзначається зростання захворюваності і в нашому районі. За минулий рік зареєстровано 2 випадки менінгококової інфекції, тоді як ? у районі не мали.
Збудником менінгококової інфекції є грамнегативні коки, нестійкі у зовнішньому середовищі.
Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом. Джерело захворювання — хвора людина з генералізованою формою, гострим назофарингітом, а також «здорові» носії. Захворюваність часто має вигляд епідемій з високою контагіозністю та летальністю (до 85% без лікування). Для цієї патології, особливо серед осіб молодого віку, характерний блискавичний перебіг генералізованих форм, у переважній більшості випадків — з летальним наслідком, коли від початку до кінця хвороби проходить не більше доби. У таких випадках визначальною для успішного лікування є рання діагностика і швидке надання адекватної медичної допомоги.
Найбільшу епідемічну небезпеку становлять особи, які не мають клінічних ознак хвороби, так звані менінгококоносії, а також хворі на менінгококовий назофарингіт, який, як правило, не діагностується через надзвичайну схожість з іншими ГРЗ. Кожні 10-12 років відзначають циклічні підвищення захворюваності тривалістю до 4-6 років, один з таких циклів у нашій країні триває й зараз. Носії менінгокока – дорослі люди, але найвища захворюваність реєструється серед дітей, особливо в дошкільних закладах.
Менінгококове носійство — найчастіша форма інфекції. На одного хворого з генералізованою формою припадає від 1-2 до 18-20 тис. носіїв. Діагноз базується лише на бактеріологічному підтвердженні — виділенні менінгокока з носоглоткового слизу. У 70% осіб носійство короткочасне й не перевищує двох тижнів.
Гострий менінгококовий назофарингіт виникає після інкубаційного періоду тривалістю від 2 до 10 діб. Він характеризується гострим початком з підвищенням температури тіла до 38-39 °С, незначним головним болем, слабкістю, болем у горлі, гнійними виділеннями з носа, іноді охриплістю голосу. Ця хвороба клінічно мало відрізняється від інших ГРЗ кокової етіології, тому діагноз встановлюється лише після бактеріологічного або бактеріоскопічного обстеження. Зазвичай гострий назофарингіт закінчується одужанням і лише в частині випадків без адекватного етіотропного лікування відбувається генералізація інфекційного процесу.
Одним з найпоширеніших варіантів генералізованої інфекції є гостра менінгококцемія — менінгококовий сепсис. Саме цей варіант МІ найчастіше має блискавичний перебіг.
Починається захворювання гостро з ознобу, гарячки, підвищення температури тіла до 39-41 °С, у частини хворих йому передує назофарингіт. Спостерігається виражена інтоксикація — головний біль, ломота в м’язах та суглобах. Вже через 12-48 годин від початку хвороби з’являється характерна ознака — геморагічна висипка, що локалізується на тулубі, кінцівках, сідницях. Елементи геморагічної висипки мають неправильну форму, нерівні краї, дещо виступають над поверхнею шкіри, багряного кольору. У дітей та підлітків іноді спочатку виникає короподібна висипка, яку швидко змінює геморагічна. Свербіж відсутній.
Рідко зустрічається атипова менінгококцемія, яка перебігає без шкірних проявів. У цьому випадку на передній план виступають органні порушення — ендокардит, артрит, пневмонія тощо. Менінгіт та менінгоенцефаліт (МЕ) також починаються гостро — з ознобу, гарячки, хоча в частині випадків захворювання проявляється як назофарингіт, через 2-3 дні настає погіршення. На цьому фоні з’являються загальномозкові «менінгеальні» симптоми — сильний головний біль, блювання, розвиваються підвищена чутливість — світлобоязнь, у подальшому приєднується збудження, рухальний неспокій. Часто з’являються зміни з боку свідомості: вже до кінця першої доби хвороби порушення свідомості можуть бути різного ступеня вираженості — від сопора до поверхневої коми. Ізольована менінгококцемія виникає досить рідко, значно частіше генералізована МІ перебігає у вигляді змішаної форми: менінгококцемія в поєднанні з менінгітом або МЕ (останній розвивається рідше, ніж менінгіт).
Профілактичні заходи — раннє виявлення хворих та носіїв менінгококової інфекції. В епідемічному осередку розмежувати людей, які спілкувались, проводять провітрювання, кварцове опромінювання та ретельне вологе прибирання приміщень з використанням дезінфікуючих засобів, кип’ятіння посуду; у стаціонарі персонал повинен працювати в масках. Заключну дезінфекцію в осередках не проводять.
В світі розроблена та використовують вакцину проти менінгококової інфекції. Для неспецифічної профілактики застосовують рослинні адаптогени (тобто їсти часник, цибулю, малину, калину, мед), приймати вітаміни. Уникати переохолодження та дотримуватись гігієни — обов’язкова умова для тих, хто хоче залишитися здоровим.
Неспецифічна профілактика спрямована на підвищення несприйнятливості організму до захворювання — це, насамперед, загальновідомий комплекс процедур загартовування, самомасажу, ранкової гімнастики. Для створення пасивної несприйнятливості до інфекції рекомендують введення імуноглобуліна.
Існує думка, що хворі на локалізовані форми МІ (носійство та назофарингіт) з нетяжким, нетривалим перебігом можуть лікуватися амбулаторно, за умови відсутності в сім’ї або квартирі дітей дошкільного віку (особливо віком 1-2 років) та працівників дошкільних закладів. Ми вважаємо, навіть незважаючи на невизначеність терміна “нетяжкий, нетривалий перебіг”, що завжди, у будь-якому віці існує ризик виникнення генералізованих форм МІ з непередбачуваними наслідками, про що свідчить і наш досвід. До того ж, навіть при локалізованих формах зберігається можливість подальшого поширення інфекції. Тому всі хворі на менінгококовий назофарингіт потребують стаціонарного лікування. Хворі на менінгококову інфекцію підлягають негайній госпіталізації. При важких формах хвороби терапія набуває характеру невідкладної допомоги.
При виявленні ознак недуги — обов’язково слід викликати лікаря, який точно встановить діагноз. Отож не піддаваймо небезпеці здорових людей і подумаймо про наслідки не вилікуваного захворювання.
Н. САВ’ЮК,
районний інфекціоніст.
Л. ГАВРОНСЬКА,
районний епідеміолог.