Ковалі людських душ
Вчитель… Здавалося б, яке просте слово — всього два склади. Зате в ньому бринять потужним джерелом покоління мудрості і добра. Споконвіків професія вчителя вважалася однією з найпочесніших, адже саме ці люди мали безпосередній вплив на формування особистості дитини, її ідейних переконань, саме їх із упевненістю можна назвати ковалями людських душ.
Для мене слово «вчитель» завжди стояло поряд зі словом «мати». Адже коли вдома ненька зігрівала моє серце сяйвом материнської любові, то в школі вчителі мудрими бджілками наповнювали його безцінним медом знань. Я без перебільшень можу сказати, що всіма своїми перемогами завдячую виключно власним вчителям, адже вони не лише навчали численним правилам, формулам чи теоремам, а й виховували в мені старанність, наполегливість і любов до знань. Звичайно, не завжди було просто, але навіть у найскладніші моменти наші викладачі терпляче допомагали кожному подолати терни на шляху до інтелектуальної гармонії з собою. Особисто я не вважаю роботу вчителя тільки професією, мабуть, це скоріше покликання, що полягає у становленні дитини як повноцінної особистості. Вчитель як ювелір, що із звичайного камінця може отримати сяючий самоцвіт, повсякденно прикрашаючи корону знань новими перлами мудрості.
Тому для мене День учителя — не лише професійне свято. Це торжество безмежної любові, глибокої мудрості та душевної чистоти.
Ольга Сенчук, учениця 6(10) класу Косівської гімназії-інтернату.
